Для всього є свій час, за словом Еклезіяста, усьому час-пора (3, 1), але для молитви й псалмоспіву будь-який час підходить.   св. Василій Великий 4

 

Цвинтар на Задвірній

Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву.

 Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше.

Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).

У книзі «Нариси з історії давнього Дрогобича» (Дрогобич, 2003), науковим редактором якої є Леонід Тимошенко читаємо, що перша писемна згадка про цвинтар при церкві Св. Спаса міститься в тексті візитаційного протоколу 1764 р.: «… Церква була невізитована того року, і люди говорили Федушкевичеві: “цвинтар пустий, як прийде декан, буде нам докоряти”…»

У архівах було знайдено план цього цвинтаря датований 1902 роком. На нинішній час  це поки що єдиний, знайдений у Дрогобичі, план некрополя.

Доля цього цвинтаря могла бути такою ж, як і так званого “ турецького холерного”  цвинтаря на вулиці  Завіжній, на якому ховали жертв німецького-націонал-соціалістичного режиму, тобто він мав бути знищеним. «Радянське слово» від 12.08.1969 р. повідомляло про знесення цвинтаря, а також і про те, що родичі можуть перепоховати тіла своїх близьких на інших цвинтарях. Після втручання облвиконкому та скарг мешканців, процес варварства було зупинено. Та 7 вересня 1988 року було оголошено про чергову реконструкцію цвинтаря, нібито за бажанням мешканців. Дрогобицька громада зібрала підписи, кладовище вдалося врятувати.

Що ж до самого некрополя то він за розмірами невеликий. Цвинтар на  сьогоднішній день вже повністю «заселений». Ховати на ньому припинили з 70-х років XX ст., про це говорять надгробні написи. Хоча і трапляються  випадки, що і після того як ніби місця вже немає, брама некрополя відкривається і на місце вічного спочинку прибуває ще один покійник.

Перш ніж увійти зайти на кладовище, потрібно пройти через невеличку браму з боку головної вулиці. У порівнянні з цвинтарною брамою цвинтаря на Трускавецькій, брама на вул. М.Грушевського є доволі скромною, як за розмірами, так і за пишністю. ЇЇ прикрашає фігурка Мати Божої, розміщена над брамою. Вона має  опущені очі, неначе сумує за кожним, хто знаходить місце спочинку на цьому цвинтарі. Від цвинтарної брами дорога йде дещо у гору і веде до каплички, а опісля каплички знову опускається. Якщо вкотре проводити паралель між двома некрополями то вони схожі тим, що обидва розташовані на пагорбах.

Цвинтар поділений на дві майже рівні частини, які розділяє стежка.  На некрополі у поховані люди, що колись заселяли вул. Стрийську, а саме: Губицькі, Німиловичі, Шипайли, Гевки, Флюнти, Коцюби.

Стосовно людей, які спочивають на кладовищі, а точніше їх біографічних даних, то  хотілося б детальніше зупинитися на прізвищі Німилович, оскільки воно було знаковим для Дрогобича.

Так,  на цвинтарі похований вчитель Івана Франка о. Іван Німилович. Згідно з метричною книгою, Іван Німилович народився в Дрогобичі 25.ХІ.1839 р. на Задвірному передмісті. Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1873 р. постригся в монахи, став ігуменом монастиря, парохом церви Св. Трійці та директором Дрогобицької нормальної школи оо. Василіан. На цих посадах він пропрацював доволі довго, заживши великої пошани серед мешканців Дрогобича..

У Дрогобичі отець Іван Німилович зробив багато добрих і поважних справ. Зокрема, він займався порятунком старих ікон. Відтак, врятовані скарби релігійної культури та мистецтва стали основою теперішньої колекції місцевого краєзнавчого музею «Дрогобиччина».

Помер Іван Німилович у Золочеві 23.05.1909 р. Похорон спочатку відбувся там, задля чого наше місто скерувало до Золочева велику делегацію. Відтак дрогобицька українська громада почала вимагати дозволу на перепоховання свого земляка в рідному місті. Після чималих зусиль,    1912 року такий дозвіл було отримано і тлінні останки дрогобичанина були перевезені. На Стрийській дорозі делегацію зустрічало мало не все місто. Кожна церква вийшла зі своїми хоругвами. Поховання влаштували на цвинтарі при церкві Св. Спаса, де неподалік народився Іван  Німилович. Могила отця була тоді неподалік дороги, і місце захоронення вважалося вельми почесним. У часи “ радянського раю ” могилу отця було сплюндровано. Зникла також і єдина фотографія.

Сторінка 1 із 2 1 2

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині


Календар

«     Березень 2024     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 25
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus