"Людська є річ грішити, християнська - з гріхів повстати, а диявольська - в гріхах перебувати", - Св. Августин

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Листопад 2017     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 67
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

Що ж до іншого отця з роду Німиловичів, Дмитра Німиловича, то про нього змістовно написав Микола Зимомря, звідки і черпається основна інформація про цього священика.

Дмитро Німилович  народився 25 жовтня 1907 року в сім’ї, знаковій для Дрогобича – у родині Катерини Німилович та Михайла Німиловича. До речі, батько майбутнього духівника за найвищим покликанням був сином Миколи Німиловича (1850-1914), рідного брата о. Івана Німиловича (1839-1909), тобто вчителя Івана Франка, про якого автор «Мойсея» полишив винятково прихильний спомин у своїй статті «В інтересі правди»: «…про вчителів-василіян, під котрими я проходив три роки нормальної школи… таких вчителів, як клирика Крушельницького, що був господарем класи в другій класі, о. ректора Барусевича, що вчив німецького в третій класі, катехиту о. Красіцького, родовитого поляка та о. Німиловича, пізнішого ігумена, що був у нас господарем у четвертій класі, згадую, як про світлих, гуманних та симпатичних людей, що вміли впоїти дітям не страх, а замилування до науки та до чесного, трудящого життя».

Дмитро Німилович навчався в українській гімназії ім. Івана Франка, що була заснована 29 березня 1905 року. Після успішного завершення гімназійних студій Дмитро Німилович 1928 року вступає до духовної семінарії в Перемишлі, де був висвячений у березні 1931 року преосвященним єпископом Йосафатом Коциловським. На початку 30-х років о. Дмитро Німилович розпочав свою душпастирську службу із великим захопленням і відданістю в селі Добрачин, що біля Кристинополя. Невдовзі – з ініціативи Владики Йосафата Коциловського – він отримує парафію у селі Яблониця Руська. Тут обдарований парох від 1933 року розгорнув серед українців активну просвітницьку діяльність, що викликало наприкінці 30-х років адміністративні переслідування з боку польських владних інституцій. Це й спричинило у жовтні 1939 року перенесення місця його служби із Яблониці Руської в парохію села Грабівка. Відома аксіома: «Бог пише про чин людини “по кривих лініях”, бо ж, як сказано, “Царство моє не з того світу”». У цьому сенсі можна з повним правом стверджувати: о. Дмитро Німилович не стільки жив, як служив Всевишньому і невіддільному від духівника переживанню – Україні. Він ніс своїм вірним слово правди, змінював їхні начала віри, щоб наближати для них світло Великодня, Трійці, Різдва, Водохрещі… Тепер знаємо напевно: о. Дмитро Німилович мав жертвенну любов до України, щоденну самовідданість рідному народові, власне, як спонуку до життя. Чи треба підкреслювати, наскільки важко це давалося о. Дмитрові Німиловичу за умов, коли кожна його проповідь містила для вірних спосіб-дороговказ – не забути б про материнську мову, культуру, звичаї! Сфера його впливу ширилася, стаючи для 520-и українців із Грабівки ціннісним орієнтиром у стінах парафіяльної церкви св. Юрія, що до 1944 року належала до парафії села Ялин Динівського деканату УГКЦ. І ось наближався день з хроніки Його останньої осені, коли о. Дмитро Німилович  ще міг промовити: «Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх людей своє життя віддає» (Йо. 15:13). Та сумна днина припала на 8 вересня 1943 року: о. Дмитро Німилович відійшов за межу Вічності у дивовижно страдницьких муках… Нелюди четвертували духовну особу. Вони знущалися над Невільником від двадцять другої години до третіх півнів…

Так закінчується ще одна історія прізвища Німилович.

Похованні на кладовищі і Січові Стрільці, а саме: Пасічник Степан та Осипа Кізло,  також є і спільна-братська могила, у якій поховано жертви НКВД. “Виросла” вона 4 липня 1941 року, коли тіла невинно убієнних було перенесено з катівні, що розташовувалася по вул. Стрийській на кладовище.

Згодом у 1989 році товариство української мови ім. Т.Шевченка займалося відновленням братської могили. На надмогильному xpecтi було встановлено терновий вінок iз колючого дроту, таблицю з відповідним написом i національними символами. 9 липня 1989 р. тут відбулась панахида за участю десятків жителів.

На завершення розповіді про некрополь на вулиці М.Грушевського хотілося б наголосити, що він, як інші дрогобицькі цвинтарі,  є унікальною пам’яткою нашої історії,  про яку не маємо права забувати. Ба  більше – не повинні ми допустити, щоб могили, які є на кладовищі, зрівнялися з землею, адже могили — це історія, а історія — це ключ до майбутнього. Мусимо пам’ятати про це.

 

 

Ігор Чава

 

 

 

Сторінка 2 із 2 1 2

 

 

 

 

 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині