Таїнства Хрещення, Миропомазання і Євхаристії
Наше життя побудоване таким чином, що ми кудись безперервно рухаємося, кудись скеровані, ставимо перед собою певні завдання і виконуємо їх, «бачимо» мету і йдемо до неї. Так відбувається щодня і це цілком нормально, бо відображає задум Божий, відкритий ще в раю для наших прародичів. Цей задум полягав в особистісному зростанні, доростанні образу Божого до свого Первообразу.
Займаючись справами, реалізуючи свої плани, людина може недобачати основної мети свого життя, не знати, куди вона все-таки прямує. Для нас, християн, питання, куди ми прямуємо, не складає жодних труднощів. Усі ми і кожен з нас зокрема щоденно, а то й декілька разів на день промовляємо «Отче наш…», тобто є свідомими Бога як Отця. Перебуваючи в цій свідомості, ми можемо промовити разом з Христом: «йду до Отця мого». Ті, хто називає себе християнами, є ними тому, що прийняли таїнство Хрещення. Це святе таїнство та й таїнства взагалі є введенням в благодатне божественне життя, у сопричастя з Богом. Иншими словами, святі таїнства є тим шляхом, по якому людина крокує до Царства Божого, до Небесного Отця. Цей шлях називаємо тайновведенням (містагогією), воцерковленням.
Першим кроком на цьому шляху є таїнство Хрещення. Це таїнство вводить людину в життя Церкви, відчиняє двері до «нового життя», прищеплює до Христового виноградника. Цей крок, тобто таїнство Хрещення, має свої етапи, свою послідовність, символіку, що виявлена у молитвах. Молитва, яка приготовляє до таїнства, називається «молитва над оглашенними». Вона ілюструє маленьку частину того, що залишилось від величного церемоніялу, від довготривалого приготування до таїнства. В ранній Церкві приготування могло тривати роками і увінчувалось великим постом, де людина готувала своє тіло душу і дух до прийняття иншого способу життя, «нового життя». Сам факт приготування є суттєвим елементом, важливою складовою будь-якого богослужіння та й служіння Церкви взагалі. Богослужіння Церкви є перш за все приготуванням, воно завжди вказує на щось, що є за межами теперішнього, і завдання богослужіння – помогти нам увійти в це приготування, преобразити наше життя, кінцевою метою якого є сповнення в Царстві Божому. Також Літургія є сповненням, бо сама Церква є «небом на землі» через те, що ми отримуємо доступ до трапези Господньої в Його царстві, можемо спілкуватися з Богом тут і тепер. Таким чином, богослужіння Церкви має двоякий характер і в ньому завжди присутні два елементи такі, як: приготування і сповнення.
Наступний етап в таїнстві Хрещення теж ілюструє шлях до Господа. Молитви, які промовляє священик, називаються екзорцизмом – молитви заборони. Логічним є, коли людина до чогось рухається, відповідно від чогось віддаляючись. Цей шлях не є безособовим – від чого до чогось, а є уособленим. Якщо рухаємось до особи Христа, то віддаляємося від особового зла, від злого духа, від лукавого. Не просто рухаємося чи наближаємося, а приймаємо Христа вповні, не змінюємо спосіб життя, а всеціло приймаємо нове життя, не віддаляємося від лукавого, а остаточно відкидаємо його, цілковито вмираємо для «старого життя».