На будь-який заклик тебе до молитви відповідай: Готове серце моє, - і перебувай на богослуженні аж до останньої молитви, маючи за велику для себе шкоду полишити її. Бо ж коли, споживаючи їжу для підкріплення своєї плоті, перебуваєш за трапезою невідлучно, допоки не наситишся, і без конечної потреби нелегко встаєш з-за столу, то чи ж не більше маєш ти залишатися до кінця духовної поживи й укріпляти душу молитвою?  (Святий Василій Великий)

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Листопад 2017     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 23
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

У чому полягає християнська досконалість? Для осягнення її необхідна боротьба. Чотири речі, вкрай необхідні для успіху в цій боротьбі

Усі ми звичайно бажаємо і заповідь маємо бути досконалими. Господь заповідає: «То ж будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48); св. Павло наполягає: «...щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі» (І Кор. 14,20); в иншому місці у нього читаємо: «...щоб ви стояли непохитно в досконалості й виконували волю Божу в усім» (Кол. 4,12); і знову: «...звернімся до досконалішого» (Євр. 6,1). Ця заповідь була вже вказана у Старому Завіті. Бог так говорить Ізраїлю у Второзаконні: «Ти мусиш бути бездоганний перед Господом, Богом твоїм» (18,13). І св. Давид також заповідає своєму сину Соломону: «І ти, Соломоне, сину мій, знай Бога твого батька, і служи Йому щирим серцем та покірною душею» (1 Хр. 28,9). Після цього не можемо не бачити, що Бог вимагає від християн повної досконалости, тобто вимагає, щоб ми були досконалі у всіх чеснотах.

Але якщо ти, любий у Христі читачу мій, бажаєш досягнути такої висоти, потрібно тобі спочатку дізнатися в чому полягає хрис­тиянська досконалість. Бо, не з'ясувавши цього, можеш зійти з правдивої дороги і, думаючи, що прямуєш до досконалости, йти зовсім в инший бік.

Скажу прямо: найдосконаліше і найбільше діло, якого тільки може бажати і досягнути людина, — це наближення до Бога і пере­бування в єднанні з Ним.

Але немало є таких, які кажуть, що досконалість християнського життя полягає в постах, чуваннях, поклонах, спанні на голій землі та в инших подібних омертвленнях тіла. Инші кажуть, що вона полягає в читанні багатьох молитов вдома й у вистоюванні довгих церковних служб. А є й такі, які вважають, що наша досконалість полягає виключно в умовій молитві, в усамітненні, анахоретстві й мовчанні. А взагалі більшість обмежує цю досконалість до точного виконання усіх подвижницьких діл, які приписані уставом, не вдаючись до крайностей, а тримаючись золотої середини. Але всі ці чесноти самі в собі не становлять бажаної християнської досконалости, а є тільки засобами і способами її досягнення.

Що вони є засобами, і до того ж ефективними, для досягнення досконалости в християнському житті, немає жодного сумніву. Бо бачимо дуже багато благочестивих мужів, які живуть в цих чеснотах з тією метою, щоб отримати силу і кріпость проти своєї гріховности й нікчемности, щоб почерпнути з них мужність протистояти спокусам і брехливим підступам трьох головних наших ворогів: плоті, світу й диявола; щоб в них і через них запастися духовною підмогою, яка так необхідна всім рабам Божим, особливо початківцям. Вони постять, щоб смирити свою буйну плоть; проводять чування, щоби витончувати своє умове око; сплять на голій землі, щоб не розніжуватися сном; зв'язують язик мовчанням і усамітнюються, щоб уникнути навіть найменших підстав для вчинку, який міг би засмутити Всесвятого Бога; читають молитви, вистоюють церковні служби і роблять инші благочестиві діла, щоб їх увага не відходила від речей небесних; читають про життя і страждання Господа нашого не для чого иншого, як для кращого пізнання власної нікчемности й великого милосердя Божого; щоб навчитися і схилятися до слідування за Господом Ісусом Христом, з самовідреченням і хрестом на своїх раменах, і щоб щораз сильніше зігрівати в собі любов до Бога і ненависть до себе, як пише Євангеліє.

Але, з иншого боку, ці ж чесноти тим, які на них покладають основу свого життя і своєї надії, можуть причинити більшу шкоду, ніж їх непрактикування, - не самі по собі, тому що вони добрі й святі, а з вини тих, які неналежно ними користуються. Тобто коли вони звертають увагу тільки на зовнішнє виконання цих чеснот, а залишають своє серце вільне для власних бажань і для бажань диявола, який, бачачи, що вони зійшли на манівці, не тільки не заважає їм з радістю вправлятися в цих тілесних подвигах, але й спонукає розширювати і побільшувати їх через суєтний їх помисел. Відчуваючи при цьому деякі духовні зрушення і втіхи, ці діячі починають думати, що вже піднялись до стану Ангельських чинів і відчувають в собі присутність самого Бога. Иншого разу, заглибившись у споглядання яких-небудь абстрактних, неземних речей, мріють, ніби вони зовсім покинули межі світу цього й були піднесені до третього неба.

Але як вони помиляються і як далеко вони від істинної досконалости, це може кожен зрозуміти, судячи з їхнього життя і їхньої моралі. Вони, звичайно, бажають, щоб їм завжди віддавали перевагу перед иншими. Вони — свавільні і завжди уперті в своїх рішеннях. Такі люди сліпі у всьому, що торкається їх самих, але дуже пильні й ретельні в розбиранні діл і слів инших. Якщо хтось почне користуватись пошаною в инших, яка, як їм здається, належить до них, вони не можуть цього знести і стають явно ворожими до нього. Якщо хтось заважає їм у їхніх благочестивих заняттях і подвижницьких трудах, особливо в присутності инших, - Боже борони! - вони негайно обурюються, відразу киплять гнівом і стають зовсім д иншими, неподібними на себе.

Якщо Бог, бажаючи привести їх до пізнання самих себе і спрямувати на істинний шлях до досконалосте, пошле їм скорботи і хвороби або допустить на них гоніння, якими Він звичайно випробовує істинних і справжніх своїх рабів, тоді виявляється, що приховувалося в їх серці, і як глибоко вони зіпсовані гордістю. Бо яка б не сталася з ними прикрість, вони не хочуть схилити своєї шиї під ярмо Божої волі і мирно спочивати на праведних та істинних судах Його, і не бажають, за прикладом Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, що упокорив себе й постраждав ради нас, упокорити себе більше від всіх створінь і вважати своїх гонителів любими друзями, знаряддям Божої благодаті й прискорювачами їх спасіння.

З цього бачимо, що вони потрапляють у велику небезпеку. Маючи своє внутрішнє око, тобто ум, затемнене, вони дивляться ним на себе, але дивляться хибно. Вважаючи, що у своїх зовнішніх ділах зайшли далеко вперед і вже досягнули досконалости, такі люди впадають у гордість І починають осуджувати инших. Після цього вже майже неможливо, щоб хто-небудь з людей їх навернув, хіба лиш особлива Божа дія. Легше навернеться на добро явний грішник, аніж скритий, який прикривається видимими чеснотами.

Тепер, коли ми так чітко і виразно з'ясували, що духовне життя і досконалість не полягають тільки в цих видимих чеснотах, про які говорилося раніше, варто усвідомити і те, що вони не полягають ні в чому иншому, а тільки в наближенні до Бога і в єднанні з Ним, як було сказано на початку. З цього також випливає сердечне визнання доброти і величі Божої та усвідомлення нашої нікчемности й схильносте до всякого зла; любов до Бога і ненависть до самого себе; підкорення себе не тільки Богові, але й усім творінням із любови до Бога; відкинення власної волі й повне підкорення Божій волі. Водночас усе це треба бажати і здійснювати від чистого серця, на славу Божу (1 Кор. 10,31), лише для того, щоб вгодити Богові, і тільки тому, що так хоче Він сам, і що так нам годиться Його любити і Йому служити.

Ось це є закон любови, написаний перстом самого Бога в серцях вірних рабів Його! Ось відречення самих себе, якого вимагає від нас Бог! Ось благе ярмо Ісуса Христа і легкий тягар Його! Ось підкорення волі Божій, якої вимагає від нас Відкупитель наш і Учи­тель своїм прикладом і своїм словом! Чи не наказав наш Начальник і Звершитель нашого спасіння Господь Ісус говорити в молитві своїй до Небесного Отця: «Отче Наш! ...нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Мт. 6,10)? І сам Він, приймаючи страждання, чи не говорив: «Отче... хай не Моя, а Твоя буде воля» (Лк. 22,42)! І чи не сказав про своє діло: «...зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, хто Мене послав» (Йо. 6,38)?

Бачиш тепер, брате, в чому річ. Припускаю, що ти готовий і рвешся досягнути такої досконалости. Нехай буде благословенний цей твій порив! Але приготуйся і до праці, до поту і боротьби з перших же кроків твого шляху. Ти повинен усе віддати в жертву Богові і творити тільки Його волю. Але побачиш стільки в тебе бажань, скільки різних сил І потреб, і всі вони вимагають задоволення, незважаючи на те, чи відповідає це Божій волі. Тому для досягнення бажаної мети тобі необхідно спочатку приборкати свої бажання і, врешті, цілком їх погасити й умертвити. А щоб мати успіх в цьому, тобі потрібно постійно противитися злу і спонукати себе до добра, тобто потрібно постійно боротися з собою й зі всім, що потурає твоїм бажанням, збуджує й підтримує їх. Приготуйся на такий бій і на таку боротьбу і знай, що вінець — досягнення бажаної тобою мети — дається тільки відважним воїнам та борцям.

Але наскільки ця боротьба є найтрудніша з усіх — бо, вступаючи в боротьбу з самими собою, ми в собі ж стикаємося з против­ником, — настільки і перемога в ній є славніша від усякої иншої, і - найголовніше - вона понад все инше мила Богові. Бо якщо, запалившись ревністю, ти переможеш і умертвиш свої розгнуздані пристрасті, свої похоті і бажання, то вгодиш Богу більше і послужиш Йому краще, ніж бичував би себе до крови й висушував би себе постом ревніше від усіх давніх пустельників. Навіть якщо ти викупиш сотні рабів-християн із поганської неволі й даси їм свободу, то не я врятуєш себе, якщо при цьому сам перебуваєш у рабстві пристрастей. І яке би ти діло не зробив — хай якнайбільше, у важких трудах і жертвах, — воно не доведе до тієї мети, яку ти бажаєш досягнути, якщо при цьому залишиш без уваги свої пристрасті, дозволяючи їм вільно жити й діяти в тобі.

І, нарешті, коли ти вже пізнав, у чому полягає християнська досконалість, і що для її досягнення тобі необхідно вести безнастанну й жорстоку боротьбу з собою, тобі потрібно, якщо істинно бажаєш стати переможцем в цій невидимій боротьбі й здобути у винагороду вінець, вкоренити у своєму серці, ніби вдягаючись у невидиму зброю, найбільш благонадійну і всемогутню, такі чотири настанови й духовні діяння: а) ніколи ні в чому не надіятися на себе; б) мати в серці завжди повне і сміливе уповання тільки на Бога; в) безнастанно змагатися; г) завжди перебувати у молитві. 

 

Никодим Святогорець "Невидима боротьба"





 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині