"З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою" (Ів. 13:35).  

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Травень 2019     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 33
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

ЯК ПЕРЕЖИТИ СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ І ЗУСТРІТИ ВОСКРЕСЛОГО ХРИСТА? ДУМКИ ВЛАДИКИ БОГДАНА ДЗЮРАХА

Піст – це крокування за Христом, який «задля нас людей і задля нашого спасіння» прийшов на цей світ і йде хресною дорогою спасіння вулицями Єрусалима. І саме свідомість того, що це Його хресна дорога з любові до нас, мала б оживляти наші почуття від початку Великого посту і до кінця Пасхального світанку.

Тому, стоячи на порозі Страсного тижня, не слід займатися хворобливою інтроспекцією чи прискіпливим самоаналізом – що вдалося, а що не вдалося нам здійснити з тих побожних постанов, які ми робили сорок днів тому, бо тільки Бог знає людське серце і тільки Він може оцінити, наскільки корисними, плідними для нашої душі були наші великопісні вчинки й зусилля.

Очевидно, було б незмірним щастям для кожного з нас, якби ми, переживши цей Великий піст, зробили бодай малий, проте реальний крок назустріч Богові. Утім, не нашими зусиллями ми осягаємо спасіння, але многоцінною жертвою Христа-Спасителя – Агнця Божого, який у ці страсні дні бере на себе весь тягар людської злоби і невірності, – моєї злоби і невірності, щоб відтак обдарувати нас своєю чистотою, святістю і життям. Саме на Нього в ці передпасхальні дні ми маємо дивитися, Його споглядати, за Ним іти, не даючи себе відволікати сторонніми і другорядним справами та заняттями.

Бо існує велика небезпека піддатися світській великодній суєті. Ця «побожна» суєта, коли ми готуватимемо зовнішні елементи святкування, може настільки заполонити наше серце, наші думки, наш час, що ми ризикуватимемо справжнім святкуванням Великодня. Бо справжній Великдень – це зустріч із воскреслим Спасителем. Це суть і вершина цього свята. Усе інше, так би мовити, додаток, добрий, приємний, але не суттєвий.

Смачний святковий стіл, але на першому місці – воскреслий Христос

В українській культурі існують численні народні традиції, пов’язані з Великодніми святами. Ці традиції становлять невід’ємний елемент святкувань. Проте, на жаль, вони часто немовби йдуть паралельно до духовної дійсності, не переплітаючись, а інколи навіть розминаючись із нею, будучи відірваними від суті святкувань. Тому стають позбавлені справжнього християнського сенсу. Наприклад, гарний звичай освячення страв може стати самоціллю, приводом для ще одного, більш щедрого родинного застілля. Такі «святкування» часом порівнюють із великодньою писанкою, яка зовні яскрава і прикрашена, проте всередині – порожня…

Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: святкування має мати і свій зовнішній вияв, і соціальний вимір, даючи нагоду для зустрічі в родинному колі, яка відновлює зв’язки і зміцнює любов та взаємоповагу між членами сім’ї. Зрештою, сам Господь Ісус за свого земного життя не один раз брав участь у святкових і в менш урочистих застіллях. Але Його присутність із певністю надавала тим зустрічам за спільною трапезою особливого значення і звучання - вона ставала пророчою заповіддю і знаком Царства Небесного та вічної участі в Божому блаженному житті. Тож ідеться саме про це: щоб за нашим родинним святковим столом було виділене чільне місце для Нього – живого і воскреслого Спасителя. Тоді наші домашні святкування стануть логічним продовженням і довершенням урочистостей, започаткованих у храмових богослужіннях у ширшій родині церковної спільноти.

Воскреслий Спаситель має бути не приводом для святкування, а ставати щоразу більше його осердям, метою, центром. Тоді наші урочистості і гостини справді будуть тим, чим мають бути – виявом нашої живої віри у Христа воскреслого. А все інше втратить свою надзвичайну важливість – святкова трапеза, навіть якщо не дуже розкішна, смакуватиме по-особливому, бо буде наповнена Божою присутністю, «приправлена» Божою любов’ю.

Так сталося поблизу Еммауса, коли два Христові учні впізнали Його, воскреслого, саме перебуваючи з Ним за спільним столом, і споживаючи, мабуть, скромну вечерю. Іншого разу сам Божественний Учитель приготував пасхальний сніданок для своїх кількох апостолів, зустрівши їх після Воскресіння на березі Галилейського моря. На сніданок була тоді тільки риба «на грилі», тобто на вугіллі. Хтось скаже, що це пісна, невеликодня страва: де тут агнець? Але Він сам є Агнцем, який віддає себе на «споживання».

Тож цей дивний сніданок закарбувався назавжди у свідомості і пам’яті первісної Церкви, а Христові учні донині відвідують те місце, де за переданням відбулася описана в Євангеліях подія. І це не дивно. Бо в питаннях віри найважливішою є зустріч, – зустріч людини з Богом, людини, котра прагне спасіння, і Бога, який дає повноту життя у воскреслому Христі. Де відбувається така зустріч, має місце справжнє свято. Без цієї зустрічі справжнього свята, на жаль, не буде.

Зрештою, Воскреслий прагне бути близько до нас і з нами не тільки у святкові дні, а щодня, у кожну мить нашого життя.

Пізнавати воскреслого Христа у ближніх

Коли ми навчимося відкривати присутність воскреслого Христа у великодніх святкуваннях, відтак запросимо Його як Господа і Бога до нашого щоденного життя, непомітно почне змінюватися і наш погляд на зовнішні обставини та на інших людей. Бо дуже часто, втрачаючи з-перед очей Бога, ми не бачимо сенсу деяких, зокрема важких, подій, які час від часу трапляються в нас чи в наших рідних і близьких. Пам'ять про Христове Воскресіння допомагає зберігати надію навіть перед лицем великих труднощів і випробувань. Людина віруюча ніколи не буде віддавати свого майбутнього в руки сліпого «фатуму» чи напризволяще нищівним стихіям, бо знатиме, що після Страсної п’ятниці неодмінно настане великодній ранок, що гріх і зло не матимуть останнього слова в її житті, адже останнє слово вже завжди «зарезервоване» Христові воскреслому, який запевнив: «У світі страждатимете, та бадьоріться, Я бо переміг світ».

Наш погляд, перемінений присутністю Ісуса Христа, відтак буде здатний розпізнавати присутність Бога в наших ближніх. У ці пасхальні дні було б дуже добре, щоб ми подивилися навколо себе і звернули увагу на тих, кого хоче торкнутися Воскреслий, підготовляючи і для них, як Він це зробив для своїх апостолів, скромний, але щирий і приправлений любов’ю почастунок. Далеко не потрібно йти, інколи достатньо зробити два кроки до дверей, що є на спільній сходовій площадці: можливо, за цими дверима - самотність, смуток і недоля, які сповили серце одинокої старенької особи. Такі люди, зазвичай, не можуть дозволити собі навіть частинки з того, що буде стояти на нашому святковому столі. Тож принести їм трохи радості, світла і надії, які матеріалізуються в рум’яній пасочці, шматку шинки та свіжому яйці-крашанці, - це теж глибокий християнський вимір пасхальних святкувань, справжніх святкувань. 

Пасхальне тридення: любов перемагає зраду

Перед самою Пасхою маємо Великоднє тридення. Це Страсний четвер, Велика п’ятниця і Велика субота. У ці три дні ми літургійно спогадуємо Христові страсті, споглядаємо вірну до кінця божественну любов. До них ми наближаємося іншим триденням, починаючи від понеділка і аж до середи, коли спогадуємо Другий прихід Христа, а відтак роздумуємо над драмою людської невірності і зради, які так виразно проявилися тими днями в житті апостолів.

Два з-посеред них є для нас певною мірою емблематичними. Юда і Петро. Кожен на свій спосіб допустився важкого проступку, зрадив свого Божественного Вчителя.

Утім, постать Юди є трагічною, бо він, усвідомивши глибину своєї зради, дав себе паралізувати нищівному почуттю провини, не кинувся в обійми Божого милосердя, яке Ісус пропонував йому навіть у найбільш фатальний момент, – момент зради, коли звертався до нього словом «приятелю».

Петро незадовго після зради Юди теж дуже болісно пережив власну людську слабкість і невірність, бо аж тричі публічно відрікся від свого Вчителя, піддавшись паніці і страхові. Проте коли зустрівся з Його поглядом, відкрив для себе джерело спасіння в Божому милосерді, прийнявши його до свого серця щирим каяттям. Петро «заплакав гірко», і ці сльози стали для нього життєдайною росою, завдяки якій на ниві серця почало проростати нове божественне життя. Наскільки нам, що так легко піддаємося паралічеві страху і тривоги та падаємо у зневіру і невірність, потрібно дару таких щирих сліз! Коли востаннє ми плакали над нашою невірністю – супроти Бога, ближніх і самих себе?

Але в Пасхальному триденні мене вражає ще один момент – уже не індивідуальної, а колективної помилки і невірності. Народ, підбурений духовною верхівкою, вимагає від Пилата видати на смерть Христа, а відпустити Варраву – заколотника і, можна б сказати сучасною мовою, терориста. Євангеліє описує цей основний момент народного відступства кількома словами, які неможливо читати без тривоги і зворушення: «І крик їхній переміг». Як часто в цьому нашому житті перемагає не правда, а істеричний крик пропаганди, як часто тріумфує не любов, а агресивність, як часто нашими вчинками керує не світло розуму, а сліпота розбурханих емоцій… І хоч ці перемоги бувають «пірровими» та недовготривалими, усе ж вони завдають нових страждань, здебільшого невинним людям, які стають жертвами нашого нерозуму і миттєвого засліплення. Історія Ісуса повторюється в історії наших сучасників… І так із покоління в покоління… А ми в цій історії далеко не спостерігачі. Ми завжди безпосередні її учасники і дійові особи.

На щастя, обов’язково настає Великдень. Христос приходить і приносить мир. Він простягає руку примирення і прощення. Не докоряє за невірність і зради, а звертається до того, що в кожному з нас є автентичне і божественне – до здатності любити. Він питає, подібно як питав апостола Петра: «Чи любиш ти Мене?» А далі запрошує іти за Ним дорогою правди та вірної любові.

Так промине і цьогорічний Страсний тиждень. Настануть Великодні свята. І наша зрада буде перемінена Божою любов’ю. Наш смуток буде перемінений на радість. Христос невидимо наблизиться до нас, запрошуючи нас наблизитися до Нього. І кожному з нас буде даровано нагоду пережити власний Еммаус.

 

Владика Богдан Дзюрах, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Джерело: news.ugcc.ua


25.04.2019

 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині