Слава Ісусу Христу! "Усі ангели разом не мають такої влади, яку має священик, бо не можуть відпустити ні одного гріха. А вже найбільша священича гідність у тому, що на слова священика в Службі Божій Христос сходить на землю", - Св. Григорій Богослов

Повідомлення для парафіян

19.03.2013 14:58 Весілля

Таїнство Подружжя у питаннях та відповідях

Чим являється Свята Тайна подружжя?


Це подружній союз, заснований Творцем і наділений його законами, завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра подругів та народження і виховання дітей. Від апостольських часів він належить до числа семи Святих Тайн. А отже так само як інші Тайни є видимим знаком, за посередництвом якого, ті хто законно й з гідністю приймають його, відчувають зростання Божої благодаті яка освячує їх, і отримують також численні інші ласки дари й допомогу для виконання подружніх і батьківських завдань.


Хто може одружуватись?


Одружуватись може кожна неодружена особа, якщо право їй цього не забороняє. Право забороняє одружуватись наступним особам: ті які вже колись були одружені і через певні причини не живуть у шлюбі, при мові що шлюб є дійсним. Особи які через певний уряд, через церковну владу наданий Христом, не можуть укласти подружжя: особа що перебуває в целібаті, та вічні чернечі обіти. (детальніше див у канонічний аспект подружжя)


Особи якого віку можуть одружитись?


Одружитись можуть особи де чоловік досягнув шістнадцять років життя і жінка яка досягла чотирнадцять років. Шлюбний вік в українському законодавстві встановлено такий: вісімнадцять років для чоловіків і сімнадцять — для жінок.


Чи можуть особи жити разом в цивільному шлюбі?


Цивільний шлюб, даючи певні цивільні права, не дає їм жодних моральних прав жити як подружжя. Подружній союз між охрещеними стає дійсністю лише внаслідок укладення Тайни подружжя. Тому до укладення цього союзу чоловік і дружина не повинні ні носити обручок ані влаштовувати весіль, ані тим паче жити разом.


Чи Церква дає розлучення, чи скасовує подружжя?


По суті, в Церкві немає ні жодних «розлучень» ані «скасувань» належним чином укладених таїнственних подружніх союзів. Церковні суди розглядають лише справи тих подружжів, які не виконали умов або не дотрималися положень подружнього права, або ж були укладені за наявності якоїсь прихованої перешкоди, яка руйнує подружжя. Якщо такі правові упущення пізніше стають відомими та їх об’єктивно доводять, то церковний суд видає декрет про неправильно, неправомірно укладений а отже недійсний за своєю суттю подружній союз. Такий декрет звичайно дає право на укладення дійсного подружнього союзу з іншою особою, бо таїнственного союзу взагалі не було. 

19.03.2013 14:57 Весілля

Свята Тайна Подружжя


 

У світлі Святого Письма і науки Церкви подружжя – це нерозривний союз, заснований самим Богом. Завдяки цьому союзу чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність. За своєю природою подружжя призначається для добра супругів та народження і виховання дітей. Божественний Спаситель підніс союз між подругами до рівня св. Тайни.

Кожна св. Тайна – це видимий знак, завдяки якому люди, які її отримують, збагачуються невидимою Божою благодаттю. Так і подруги, які укладають шлюб перед Богом і Церквою, отримують благодать, яка їх освячує і зміцнює.

Християнське подружжя є нерозривне і єдине. Перше означає, що подружжя дійсне до смерті. Друге – чоловік може бути вінчаний тільки з однією жінкою, а жінка – тільки з одним чоловіком. Свята Церква зобов’язує душпастирів до того, щоб готували вірних до подружнього стану через проповідування і катехизу, відповідно пристосовану для молоді і старших, які мають намір вступити в подружній стан.

Священики повинні також через особисте повчання наречених перед подружжям наголошувати, що св. Тайну Подружжя слід приймати з чистою душею, тобто примиреним з Богом і людьми. Перед шлюбом наречені повинні запричащатися і посповідатися. Свята Церква також наголошує, що після вінчання душпастирі повинні подавати супругам допомогу, щоб ті вірно, зберігаючи і шануючи подружній союз, вели досконале життя.

Через те, що заради деяких формальних або матеріальних причин, подружжя може бути недозволене, а деколи і недійсне, душпастирі, готуючи наречених до подружжя, повинні впевнитися, що таких перешкод немає. Через те, що св. Тайною Подружжя нова подружня пара стає членом місцевої спільноти, тобто парафії, то всі парафіяни несуть відповідальність за них.

У святій Церкві вже віддавна існує звичай, що перед вінчанням оголошується список подругів перед всією спільнотою. Якщо хтось з парафіяльної спільноти знає про поважну перешкоду до вінчання, то повинен повідомити про це священика. Згідно з церковною практикою наречені повинні вінчатися у свого пароха, тобто у священика на території тієї парафії, де проживають. Якщо наречені будуть вінчатися в парохії, де не проживають, то священик, який їх вінчатиме, повинен отримати дозвіл від пароха з місця проживання наречених. Місцевий єпископ має право звільнити від деяких перешкод щодо вінчання.

Церковне право забороняє парохові вінчати без попереднього дозволу місцевого єпископа наречених, коли один з подругів має католицьку, а інший – некатолицьку віру. Для того, щоб отримати дозвіл від єпископа, католик має заявити, що зробить усе для того, щоб всі діти були охрещені і виховані у Католицькій Церкві, а другу сторону необхідно своєчасно про це повідомити і вона має з цим погодитись...

Біблія розпочинається розповіддю про сотворення світу. Чоловік і жінка створені, тобто вони бажані Богом у досконалій рівності як людські особи з одного боку, а з іншого — у їхньому специфічному існуванні як чоловіка і як жінки.

Існування як чоловіка і як жінки – це стан добрий і бажаний Богом. Чоловік і жінка мають високу гідність, яка походить безпосередньо від Бога, їхнього Творця. Чоловік і жінка з однаковою гідністю сотворені на образ і подобу Божу. Своїм існуванням вони відображають мудрість і доброту Творця. Вони сотворені одне для одного і один одного доповнюють. У подружжі Бог єднає чоловіка і жінку так, що вони стають єдиним тілом і можуть передавати людське життя: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю” (Бут 1, 28).

Передаючи своїм нащадкам людське життя, чоловік і жінка як подружжя і батьки співпрацюють унікальним способом з Творцем. Цю ідеальну картину подружжя навряд чи в будь-якому суспільстві цілковито здійснено. Далеко не всюди пошанована гідність подружжя. У багатьох суспільствах існували полігамія (багатоженство), а в деяких – навіть поліандрія (багатомужество), порок розлучення тощо. У Святому Письмі Старого Завіту знаходимо приклади т. зв. вільної любові, різних збочень, які паплюжили цей ідеальний Божий задум.

Вже на перших сторінках Біблії містяться свідчення про полігамію. Лише праведний Ной був чоловіком однієї жінки. За взірцеве і богобоязне життя дарував йому Господь порятунок від великого потопу. Читаючи Старий Завіт, багато хто з нас, християн, може згіршитися, коли деякі з відомих постатей, у тому числі й Авраам, мали дві жінки. Бували випадки, що одружувалися близькі, кревні родичі й мали дітей; було дозволене розлучення тощо. Проте слід пам’ятати, що цей маленький вибраний народ боровся за своє виживання і тому встановив такі засади, щоб євреї не одружувалися з чужинками, які могли внести каламуть у їхнє богопочитання і віру в єдиного Бога.

У євреїв потомство вважалося благословенням Божим, а бездітність — ганьбою серед людей і карою від Бога. Якщо жінка була неплідною, то чоловікові дозволялося одружуватися з іншою, щоб продовжити свій рід. Існувала засада, згідно з якою чоловік сам вирішував, жити йому зі своєю законною дружиною чи розлучатися і одружуватися з іншою жінкою. Таким чином виявлялася нерівність між чоловіком і жінкою, зокрема щодо відповідальності у випадку подружньої зради (жінку за перелюб могли навіть каменувати, а чоловік у випадку невірності своїй дружині залишався непокараним).

Усі ці для християнської моралі недопустимі засади спростував Ісус Христос, об’явивши первісну волю Отця, що всі люди перед Богом однакові, тобто “немає більше ні чоловіка, ні жінки, а всі в Христі рівні” і що подружжя основується на правдивій взаємній любові.

Отож, Старий Завіт ми не можемо однозначно сприймати як джерело і основу для розуміння подружжя, але натомість маємо дуже гарні його книги, як, наприклад, книги Товита і Пісню пісень, які дуже наближені до християнського світогляду...

Зі всіх 27 новозавітніх книг найбільше говориться про подружжя у чотирьох Євангеліях і деяких посланнях св. апостола Павла.

Вже на початку першої новозавітньої книги (Євангеліє від Матея) йде мова про те, що споконвічний Бог (друга особа Пресвятої Трійці) зволив стати членом родини, яку ми називаємо Пресвятою Родиною.

Протягом Своєї апостольської діяльності Ісус часто проявляв зацікавлення родиною. У Кані Галилейській Він прийшов на весілля не лише поблагословити молодят, а й допомогти молодій сім’ї зберегти радість у скрутну хвилину (пор. Ів 2, 1-11). Спаситель дуже любив дітей і ставив їх за приклад для наслідування на шляху до Божого Царства (пор. Мк 10, 13-16).

Все-таки Ісус не абсолютизує родину і не говорить, що вона є найбільшою цінністю на землі. Вищою від неї є воля Божа: “Хто виконує волю Божу, той Мені брат, сестра і мати” (Мк 3, 31-35). Таким чином Ісус Христос дає підставу для формування нової родини, вищої за якістю, родини дітей Божих, які навіть готові покинути своїх рідних заради Царства Небесного.

Ісус проголошує подружжя нерозлучним: “Що Бог з’єднає, людина хай не розлучає”. У всіх новозавітніх книгах одноголосно виключається розлучення, проте у Євангелії від Матея містяться слова, які по-різному інтерпретують деякі християнські громади: “Хто відпускає свою жінку — за винятком розпусти — той чинить перелюб” (Мт 19, 9). Тут йде мова про не зовсім точний переклад. Грецьке слово “порнея” слід перекладати не “розпуста”, а радше “недопустимий зв’язок” (наприклад, подружжя між дуже близькими рідними або кревними), що є вагомою причиною для того, щоб Церква проголосила таке подружжя недійсним.

Св. апостол Павло, хоча і хвалить дівицтво, життя у чистоті, порівнюючи його до життя ангельського, все-таки наголошує на вартості християнського подружжя. Він вказує коринтянам на нерозривність і святість християнського шлюбу (пор. 1 Кор 7, 1-10), допускає окреме життя чоловіка і жінки у випадку неможливості співжиття, забороняючи творення нового подружжя, яке дозволене лише вдівцям і вдовицям.

Св. апостол наголошує на однакових правах і обов’язках чоловіка й жінки, тому вони повинні обоє взаємно відчувати себе одним тілом. Взаємну любов чоловіка і жінки св. Павло порівнює з любов’ю Христа до Церкви (пор. Еф 5, 21-33; Кол 3, 18-19). Він називає Церкву “обручницею Христовою”, тому подружжя, яке має за взірець стосунки Христа з Церквою, є “Таїнством Божим” (Еф 5, 32).

Подружжя має вселенський вимір і повинне служити зростові Церкви. Саме тому св. Церква зарахувала подружжя до числа св. Тайн, тобто воно має спасительну від гріха і освячуючу для подругів дію, щоб жити любов’ю і виховувати для любові. Плодом подружньої любові є діти, у яких Божа любов втілюється і продовжується.


Підготував о. Йосафат ВОРОТНЯК, ЧСВВ
часопис “Місіонар”, ч. 1, 5, 6 за 2003 р.
 

19.03.2013 14:50 Хрестини

Таїнство Хрещення у питаннях та відповідях

1. Що таке Таїнство Хрещення?

Таїнство хрещення це – видимий знак невидимої Божої благодаті, через який віруючий в Пресвяту Трійцю: Отця і Сина і Святого Духа стає членом Церкви. Це таїнство є духовним народження для людини і омиває її від первородного гріха та від усіх гріхів, які вона вчинила до моменту хрещення.

2. Хто може уділяти Таїнство Хрещення?

Потрібно пам’ятати, що саме таїнство звершує Господь. Але для цього Він послуговується людьми. Найперше уділяти святе таїнство є покликані священнослужителі: єпископи, священики та диякони. Однак, у певних випадках (наприклад, ймовірність близької смерті дитини) хрестити може кожен (навіть неохрещений).

3. Коли потрібно приймати Святе Таїнство Хрещення?

Таїнство хрещення можна приймати в будь-якому віці, однак, Церква заохочує хрестити дітей якнайшвидше. Церква хоче, щоб людина вже з наймолодшого віку могла бути вільною від влади гріха та зростати як християнин. Іншою причиною є те, що маленькі дітки могли б померти нехрещеними.

4. Де уділяється Таїнство Хрещення?

Відповідним місцем для уділення всіх святих таїнств є церква. Тому, потрібно приймати святе таїнство хрещення саме в Божому храмі. Однак, у певних випадках (наприклад, дитина хворіє) можна уділяти святе таїнство вдома.. Таїнство уділене вдома має таку ж силу, як і те, що здійснене в храмі.

5. Як потрібно приступати до Святого Таїнства Хрещення?

Якщо бажає охреститися доросла особа, то повинна знати правди християнської віри та висловити своє бажання прийняти Святе Таїнство Хрещення. Бажання хрещення дитини висловлюють її батьки або опікуни. Оскільки таїнство пов’язане з вірою, віру малюків засвідчують хрещені батьки, які є зобов‘язаними в подальшому турбуватися про її духовний зріст.



6. Чи справді Хрещення є єдиною дорогою до спасіння?

У наш час як і колись є люди, які в силу певних обставин не є охрещеними. Однак, якщо вони не з власної вини не чули євангельської Доброї Новини, але у своєму повсякденному житті керуються природнім законом, який Господь заклав їм у їхнє серце, розум та совість, то ці люди через невідому просвітницьку дію Святого Духа можуть спастися.

7. Що таке є Хрещення кров’ю?

Як колись так і сьогодні є люди, які зазнають переслідування за свою віру. У цьому контексті Церква завжди мала глибоке переконання в тому, що коли така людина вмирає, і є не охрещеною, - її свідчення віри прирівнюється до самого таїнства і є запорукою спасіння.

8. Що таке є Хрещення бажанням?

Є люди, які готуються прийняти святе таїнство хрещення (оглашені), але раптово зазнають смерті так і не охрестившись. У такому випадку свята Церква вчить, що їхнє виразне бажання долучитися до таїнства, поєднане з вірою та жалем за гріхи забезпечує їм спасіння.

9. Що таке є хрещення під умовою?

У тому випадку, коли неможливо встановити факт хрещення, то достатнім є заява одного бездоганного свідка або самого охрещеного, яка ґрунтується на безсумнівних доказах. Якщо сумніви залишаються, то потрібно уділити хрещення під умовою: «якщо ти не був важно охрещений». Так само чинять щодо осіб, які буди охрещені в окремих сектах, деномінаціях.

10. Чи є можливим повторне хрещення?

Ні, повторне хрещення не є можливим (Див. кан.), оскільки, таїнство хрещення є духовним народженням, а народжується людина один раз: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Див. Еф. 4.4).




11. Про рідних батьків
Якщо батьки належать до різних обрядів/конфесій, то в якому/якій хрестити дитину?
Якщо рідні батьки не охрещені чи не перебувають у шлюбі, чи можна хрестити дитину?

12. Про хресних батьків

Для особи, яка має намір охреститися потрібно мати принаймні одного хресного батька. (див. кан. 684, ККСЦ). Хресний батько (матір) є тим, хто супроводжує свого похресника та представляє його під час Таїнства Хрещення. Завданням хресного батька (матері) є дбати про християнське виховання свого похресника, а також, бути для нього духовним батьком (матір’ю) і церковним провідником у парафіяльній спільноті. Також, хресні батьки покликані бути свідками Таїнства Хрещення (див. кан. 688, ККСЦ).Саме тому, потрібно з усією відповідальністю та серйозністю поставитися до вибору хресних батьків. У цьому виборі нам може допомогти Кодекс Канонів Східних Церков, який подає деякі ознаки правдивого хресного батька, а саме:
Кан. 685
§ 1. Для того, щоб хтось важно виконував завдання хресного батька, вимагається, щоб:
1-е - прийняв три святі тайни хрещення, миропомазання і Євхаристію;
2-е - належав до католицької Церкви, з дотриманням § 3;
3-є - мав намір виконувати це завдання;
4-е - був призначений тим, хто має бути охрещеним, або його батьками чи опікунами або, якщо таких немає, то служителем;
5-е - не був батьком або матір'ю чи в подружжі з тим, хто має бути охрещеним;
6-е - не був покараний карою екскомуніки, навіть малої, суспензи, усунення, або позбавлення права виконувати завдання хресного батька.
§ 2. Для того, щоб хтось дозволено виконував завдання хресного батька, крім того потрібно , щоб він був у віці, що його вимагає партикулярне право, і вів життя, згідне з вірою і завданням, яке має прийняти.
§ 3. З виправданої причини можна допустити вірного якоїсь східної некатолицької Церкви до завдання хресного батька, але завжди разом із хресним католиком.
Потрібно зазначити, що на підставі хрещення між хресним батьком (матір’ю) і похресником виникає духовне споріднення, яке розриває подружжя, тобто, не допускає одруження між ними (див. кан. 811, ККСЦ).

13. Практичні вказівки

14. Про забобони

Із Таїнством Хрещення пов’язано ряд забобонів, тобто, таких релігійних переконань і вірувань, які не знаходять свого підтвердження ані в Святому Письмі, ані в традиції чи офіційному вченні Церкви. Такого роду маловірства є свідченням певної незрілості особи, яка плутає Святе Таїнство із магічним ритуалом. Саме тому, для людини яка декларує себе християнином є не прийнятним сповідування різного роду язичницьких та окультних практик, оскільки, як навчає Біблія: «Ніхто двом панам служити не може» (Мт. 6, 24). У тому випадку коли щось подібне вже сталося людина має обов’язок покаятися із гріха маловірства.

15. Про історію Таїнства Хрещення

Насамперед потрібно зазначити, що це Таїнство встановив Сам Господь Наш Ісус Христос, Який охрестившись від святого Іоана Предтечі в річці Йордан.
Апостольські часи. Святі апостоли хрестили тих, хто увірував у Христа, майже одразу, без довгої і ретельної підготовки до цього Таїнства. Головним було бажання та визнання Ісуса Христа Богом тою особою, яка хоче охреститися. Для прикладу можна навести фрагмент із Діянь апостолів (Ді. 8, 36-38): ефіопському дворянинові апостол Филип проголосив Добру Новину про Ісуса: «А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: «Он вода! Що забороняє мені охреститись?» Сказав же Филип: «Коли віриш з усього серця, - можна». Відповідаючи, сказав: «Вірю, що Він є Син Божий». І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва – Филип та скопець – зійшли у воду і він охрестив його». У цей час хрестили також і дітей, бо бувало, що віру у Христа приймали цілі доми.
На межі I і II ст. було введено звичай навчати правд віри. Така підготовка називалася катехуменатом, а ті, хто її проходив – катехуменами (або оглашенними), тобто тими, хто зголосився до прийняття Хрещення. З цією метою вже в II ст. було запроваджено перший християнський катехизм – Дідахе (гл.7): «…хрестіть в живій воді в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. А перед хрещенням той що хрестить і той кого хрестять мають постити». Отже, у цьому часі починає набувати особливого значення триіпостасна формула хрещення, а також, вказується на певну підготовку (піст), яка має передувати здійсненню таїнства».
Потрібно зазначити, що на межі II і III ст. ця підготовка могла тривала цілих три роки. Впродовж цього часу оглашенні мали відповідні науки (їм ґрунтовно викладали Символ віри, Господню молитву, коротко пояснювали роль і значення таїнств у житті християнина), а також, вони мали підтримку спільноти (за них молилися на Літургії: молитви за оглашенних). Вже безпосередньо перед тим, як людина мала прийняти саме Таїнство Хрещення, вона відбувала ще інтенсивнішу щоденну науку, т.зв. ближче приготування до Хрещення, яке зазвичай проходило у часі Великого чи Різдвяного постів. Про це ми довідуємося із поучення святого Кирила Єрусалимського. Після цього катехумени складали єпископові своєрідний «іспит». Лише після успішної здачі цього навчання кандидати приймали святе таїнство Хрещення, яке здійснювалося під час Божественної Літургії (правдоподібно, що вранці у день великих свят: Пасхи, П’ятидесятниці чи Різдва).
У тому часі всі кандидати у присутності громади вірних та єпископа збиралися біля води (проточної та чистої). Спочатку хрестили дітей, потім чоловіків, а вкінці жінок. У визначеній годині єпископ відмовляв подячну молитву над однією посудиною з олією, над іншою молитву екзорцизму. Потім диякон брав цю олійку і пропонував кандидатам повернутися на захід, кажучи, що відрікаються від сатани, при цьому диякон намащував їх нею. Відтак кандидатів підводили до води де єпископ чи священик клав руку на голову і словами «Вірую» питав, чи вірять вони в Отця, Сина і Святого Духа, при цьому кожного разу занурюючи їх у воду. Вийшовши з води, новохрещений отримував змащення подячною олійкою і , витершись, входив до Церкви, де єпископ молячись накладав на нього руки. Після цього знову намащував його олійкою в ім’я Пресвятої Трійці. Після поцілунку миру новохрещений ставав до спільноти вірних, де вже разом з усіма міг молитися і приймати Пресвяту Євхаристію.
Після «Дідахе» в II-III ст. про хрещення говорять християнські писання «Дідаскалія» і співзвучні їм «Апостольські конституції». У V-VI ст. хрещення дорослих, як такого, вже не існувало.
Відповідно до традиції Східних Церков Таїнство Хрещення повинно відбуватись через потрійне занурення хрещеника у воду. В Україні існує давня практика уділення святого Таїнства Хрещення і через занурення, і через поливання. Київський митрополит Петро Могила у «Требнику» 1646 р. писав: «Святе Хрещення уділяється або через потрійне занурення у воді, або через потрійне зливання води на голову» (ст. 8). «Малий Требник», виданий у 1973 р.в Римі Патріархом УГКЦ Йосифом (Сліпим) згадує про Хрещення через занурення, але не зобов'язує до нього. В УГКЦ утвердився більш практичний спосіб – через поливання. Східна і Західна Церква взаємно визнають хрещення і через занурення, і через поливання.
 

Всього повідомлень: 3
Показувати на сторінці

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині