"Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений." /Мт.23,12/ 

Повідомлення для парафіян (весілля)

  Свята Тайна Подружжя


Для того, щоб повінчатися в нашому храмі, слід звернутися до пароха заздалегідь (не менше одного місяця до дати шлюбу), щоб пройти Передподружню катехизацію, яка відбувається у Центрі Душпастирства молоді (м. Дрогобич вул. Т. Шевченка 29/1). 

Курс підготовки до прийняття Святої Тайни Подружжя проходить протягом цілого місяця заплановано 4 зустрічі, які відбуваються по суботах). Для тих, хто прагне вінчатися, курс є ОБОВ’ЯЗКОВИМ. По закінченні курсів молодята наречені отримують свідоцво, з яким повинні прийти до пароха, котрий уділятиме Таїнство. Щиро запрошуємо на ці курси, для того, щоб пізнати або відновити ті знання і переживання, які пов’язані з цим великим Таїнством, яким є Подружжя.

Для вінчання потрібно подбати про наявність копій наступних документів:

1. Свідоцтва про Хрещення (якщо відсутнє і не можлвиво отримати, то можна заповнити Засвідчення про хрещення та миропомазання)

2. Копія українського паспорту (1, 2 і 10 стор.)

3. Свідоцтва про цивільний шлюб

4. Посвідчення про закінчення передподружніх наук (див. вище)

Також заповнити парафіяльний протокол наречених.

На Обряд Святої Тайни Вінчання потрібно:

1. Обручки

2. Вишиваний рушник

3. Дві свічки

4. Коровай

 

19.03.2013 14:58

Таїнство Подружжя у питаннях та відповідях

Чим являється Свята Тайна подружжя?


Це подружній союз, заснований Творцем і наділений його законами, завдяки якому чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність усього життя, за своєю природою призначається для добра подругів та народження і виховання дітей. Від апостольських часів він належить до числа семи Святих Тайн. А отже так само як інші Тайни є видимим знаком, за посередництвом якого, ті хто законно й з гідністю приймають його, відчувають зростання Божої благодаті яка освячує їх, і отримують також численні інші ласки дари й допомогу для виконання подружніх і батьківських завдань.


Хто може одружуватись?


Одружуватись може кожна неодружена особа, якщо право їй цього не забороняє. Право забороняє одружуватись наступним особам: ті які вже колись були одружені і через певні причини не живуть у шлюбі, при мові що шлюб є дійсним. Особи які через певний уряд, через церковну владу наданий Христом, не можуть укласти подружжя: особа що перебуває в целібаті, та вічні чернечі обіти. (детальніше див у канонічний аспект подружжя)


Особи якого віку можуть одружитись?


Одружитись можуть особи де чоловік досягнув шістнадцять років життя і жінка яка досягла чотирнадцять років. Шлюбний вік в українському законодавстві встановлено такий: вісімнадцять років для чоловіків і сімнадцять — для жінок.


Чи можуть особи жити разом в цивільному шлюбі?


Цивільний шлюб, даючи певні цивільні права, не дає їм жодних моральних прав жити як подружжя. Подружній союз між охрещеними стає дійсністю лише внаслідок укладення Тайни подружжя. Тому до укладення цього союзу чоловік і дружина не повинні ні носити обручок ані влаштовувати весіль, ані тим паче жити разом.


Чи Церква дає розлучення, чи скасовує подружжя?


По суті, в Церкві немає ні жодних «розлучень» ані «скасувань» належним чином укладених таїнственних подружніх союзів. Церковні суди розглядають лише справи тих подружжів, які не виконали умов або не дотрималися положень подружнього права, або ж були укладені за наявності якоїсь прихованої перешкоди, яка руйнує подружжя. Якщо такі правові упущення пізніше стають відомими та їх об’єктивно доводять, то церковний суд видає декрет про неправильно, неправомірно укладений а отже недійсний за своєю суттю подружній союз. Такий декрет звичайно дає право на укладення дійсного подружнього союзу з іншою особою, бо таїнственного союзу взагалі не було. 

19.03.2013 14:57

Свята Тайна Подружжя


 

У світлі Святого Письма і науки Церкви подружжя – це нерозривний союз, заснований самим Богом. Завдяки цьому союзу чоловік і жінка за невідкличною особистою згодою утворюють взаємну спільність. За своєю природою подружжя призначається для добра супругів та народження і виховання дітей. Божественний Спаситель підніс союз між подругами до рівня св. Тайни.

Кожна св. Тайна – це видимий знак, завдяки якому люди, які її отримують, збагачуються невидимою Божою благодаттю. Так і подруги, які укладають шлюб перед Богом і Церквою, отримують благодать, яка їх освячує і зміцнює.

Християнське подружжя є нерозривне і єдине. Перше означає, що подружжя дійсне до смерті. Друге – чоловік може бути вінчаний тільки з однією жінкою, а жінка – тільки з одним чоловіком. Свята Церква зобов’язує душпастирів до того, щоб готували вірних до подружнього стану через проповідування і катехизу, відповідно пристосовану для молоді і старших, які мають намір вступити в подружній стан.

Священики повинні також через особисте повчання наречених перед подружжям наголошувати, що св. Тайну Подружжя слід приймати з чистою душею, тобто примиреним з Богом і людьми. Перед шлюбом наречені повинні запричащатися і посповідатися. Свята Церква також наголошує, що після вінчання душпастирі повинні подавати супругам допомогу, щоб ті вірно, зберігаючи і шануючи подружній союз, вели досконале життя.

Через те, що заради деяких формальних або матеріальних причин, подружжя може бути недозволене, а деколи і недійсне, душпастирі, готуючи наречених до подружжя, повинні впевнитися, що таких перешкод немає. Через те, що св. Тайною Подружжя нова подружня пара стає членом місцевої спільноти, тобто парафії, то всі парафіяни несуть відповідальність за них.

У святій Церкві вже віддавна існує звичай, що перед вінчанням оголошується список подругів перед всією спільнотою. Якщо хтось з парафіяльної спільноти знає про поважну перешкоду до вінчання, то повинен повідомити про це священика. Згідно з церковною практикою наречені повинні вінчатися у свого пароха, тобто у священика на території тієї парафії, де проживають. Якщо наречені будуть вінчатися в парохії, де не проживають, то священик, який їх вінчатиме, повинен отримати дозвіл від пароха з місця проживання наречених. Місцевий єпископ має право звільнити від деяких перешкод щодо вінчання.

Церковне право забороняє парохові вінчати без попереднього дозволу місцевого єпископа наречених, коли один з подругів має католицьку, а інший – некатолицьку віру. Для того, щоб отримати дозвіл від єпископа, католик має заявити, що зробить усе для того, щоб всі діти були охрещені і виховані у Католицькій Церкві, а другу сторону необхідно своєчасно про це повідомити і вона має з цим погодитись...

Біблія розпочинається розповіддю про сотворення світу. Чоловік і жінка створені, тобто вони бажані Богом у досконалій рівності як людські особи з одного боку, а з іншого — у їхньому специфічному існуванні як чоловіка і як жінки.

Існування як чоловіка і як жінки – це стан добрий і бажаний Богом. Чоловік і жінка мають високу гідність, яка походить безпосередньо від Бога, їхнього Творця. Чоловік і жінка з однаковою гідністю сотворені на образ і подобу Божу. Своїм існуванням вони відображають мудрість і доброту Творця. Вони сотворені одне для одного і один одного доповнюють. У подружжі Бог єднає чоловіка і жінку так, що вони стають єдиним тілом і можуть передавати людське життя: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю” (Бут 1, 28).

Передаючи своїм нащадкам людське життя, чоловік і жінка як подружжя і батьки співпрацюють унікальним способом з Творцем. Цю ідеальну картину подружжя навряд чи в будь-якому суспільстві цілковито здійснено. Далеко не всюди пошанована гідність подружжя. У багатьох суспільствах існували полігамія (багатоженство), а в деяких – навіть поліандрія (багатомужество), порок розлучення тощо. У Святому Письмі Старого Завіту знаходимо приклади т. зв. вільної любові, різних збочень, які паплюжили цей ідеальний Божий задум.

Вже на перших сторінках Біблії містяться свідчення про полігамію. Лише праведний Ной був чоловіком однієї жінки. За взірцеве і богобоязне життя дарував йому Господь порятунок від великого потопу. Читаючи Старий Завіт, багато хто з нас, християн, може згіршитися, коли деякі з відомих постатей, у тому числі й Авраам, мали дві жінки. Бували випадки, що одружувалися близькі, кревні родичі й мали дітей; було дозволене розлучення тощо. Проте слід пам’ятати, що цей маленький вибраний народ боровся за своє виживання і тому встановив такі засади, щоб євреї не одружувалися з чужинками, які могли внести каламуть у їхнє богопочитання і віру в єдиного Бога.

У євреїв потомство вважалося благословенням Божим, а бездітність — ганьбою серед людей і карою від Бога. Якщо жінка була неплідною, то чоловікові дозволялося одружуватися з іншою, щоб продовжити свій рід. Існувала засада, згідно з якою чоловік сам вирішував, жити йому зі своєю законною дружиною чи розлучатися і одружуватися з іншою жінкою. Таким чином виявлялася нерівність між чоловіком і жінкою, зокрема щодо відповідальності у випадку подружньої зради (жінку за перелюб могли навіть каменувати, а чоловік у випадку невірності своїй дружині залишався непокараним).

Усі ці для християнської моралі недопустимі засади спростував Ісус Христос, об’явивши первісну волю Отця, що всі люди перед Богом однакові, тобто “немає більше ні чоловіка, ні жінки, а всі в Христі рівні” і що подружжя основується на правдивій взаємній любові.

Отож, Старий Завіт ми не можемо однозначно сприймати як джерело і основу для розуміння подружжя, але натомість маємо дуже гарні його книги, як, наприклад, книги Товита і Пісню пісень, які дуже наближені до християнського світогляду...

Зі всіх 27 новозавітніх книг найбільше говориться про подружжя у чотирьох Євангеліях і деяких посланнях св. апостола Павла.

Вже на початку першої новозавітньої книги (Євангеліє від Матея) йде мова про те, що споконвічний Бог (друга особа Пресвятої Трійці) зволив стати членом родини, яку ми називаємо Пресвятою Родиною.

Протягом Своєї апостольської діяльності Ісус часто проявляв зацікавлення родиною. У Кані Галилейській Він прийшов на весілля не лише поблагословити молодят, а й допомогти молодій сім’ї зберегти радість у скрутну хвилину (пор. Ів 2, 1-11). Спаситель дуже любив дітей і ставив їх за приклад для наслідування на шляху до Божого Царства (пор. Мк 10, 13-16).

Все-таки Ісус не абсолютизує родину і не говорить, що вона є найбільшою цінністю на землі. Вищою від неї є воля Божа: “Хто виконує волю Божу, той Мені брат, сестра і мати” (Мк 3, 31-35). Таким чином Ісус Христос дає підставу для формування нової родини, вищої за якістю, родини дітей Божих, які навіть готові покинути своїх рідних заради Царства Небесного.

Ісус проголошує подружжя нерозлучним: “Що Бог з’єднає, людина хай не розлучає”. У всіх новозавітніх книгах одноголосно виключається розлучення, проте у Євангелії від Матея містяться слова, які по-різному інтерпретують деякі християнські громади: “Хто відпускає свою жінку — за винятком розпусти — той чинить перелюб” (Мт 19, 9). Тут йде мова про не зовсім точний переклад. Грецьке слово “порнея” слід перекладати не “розпуста”, а радше “недопустимий зв’язок” (наприклад, подружжя між дуже близькими рідними або кревними), що є вагомою причиною для того, щоб Церква проголосила таке подружжя недійсним.

Св. апостол Павло, хоча і хвалить дівицтво, життя у чистоті, порівнюючи його до життя ангельського, все-таки наголошує на вартості християнського подружжя. Він вказує коринтянам на нерозривність і святість християнського шлюбу (пор. 1 Кор 7, 1-10), допускає окреме життя чоловіка і жінки у випадку неможливості співжиття, забороняючи творення нового подружжя, яке дозволене лише вдівцям і вдовицям.

Св. апостол наголошує на однакових правах і обов’язках чоловіка й жінки, тому вони повинні обоє взаємно відчувати себе одним тілом. Взаємну любов чоловіка і жінки св. Павло порівнює з любов’ю Христа до Церкви (пор. Еф 5, 21-33; Кол 3, 18-19). Він називає Церкву “обручницею Христовою”, тому подружжя, яке має за взірець стосунки Христа з Церквою, є “Таїнством Божим” (Еф 5, 32).

Подружжя має вселенський вимір і повинне служити зростові Церкви. Саме тому св. Церква зарахувала подружжя до числа св. Тайн, тобто воно має спасительну від гріха і освячуючу для подругів дію, щоб жити любов’ю і виховувати для любові. Плодом подружньої любові є діти, у яких Божа любов втілюється і продовжується.


Підготував о. Йосафат ВОРОТНЯК, ЧСВВ
часопис “Місіонар”, ч. 1, 5, 6 за 2003 р.
 

Всього повідомлень: 2
Показувати на сторінці

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині