Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим! Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п'янкого напою, що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього... Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке! (Іс. 5:8,11)


За своєю суттю УГВР до 50-х років була підпільним урядом України. У "Плятформі УГВР" визначені головні політичні та соціальні ідеї, втілення яких було метою національно-визвольної боротьби українського народу. Серед них: "забезпечення народньо-демократичного способу визнання політичного устрою в українській державі шляхом загального народного представництва"; "забезпечення свободи думки, світогляду й віри"; "забезпечення справжньої законности в українській державі та рівности всіх громадян перед законом"; "забезпечення громадянських прав усім національним меншостям на Україні" та ін. Ухвалено було текст присяги бійців Української Повстанської Армії.

Збройне протистояння УПА німцям починається від лютого 1943 р. нападом на німецьку залогу у містечку Володимирець і звільненням ув'язнених, а ще наприкінці січня зафіксовано напад на в'язницю в Дубні одного з відділів ОУН(м). Одночасно продовжуються дії УПА і проти червоних партизанів. Голосною подією стало вбивство повстанцями у травні шефа німецьких штурмових партійних відділів СА генерала Віктора Лютце, а у 1944 р. - смертельне поранення совєтського генерала Ватутіна, комадувача І "Українського" фронту. Окрім безпосередніх бойових дій УПА активно втручається у адміністративно-господарське життя окупованих територій: організує саботажні акції, ліквідує німецькі "лігеншафти", сформовані на місці колгоспів, відбиває українських "остарбайтерів", що вивозяться до Німеччини, а у самій Німеччині ОУН від імені українського уряду веде пропаганду і організує підпільні повстанські групи у таборах у середовищі совєтських воєннополонених українського походження... 

У квітні 1943 р. повстанцями вже контролювалася майже уся сільська місцевість Волині і Поділля. У травні німці розпочинають масштабні наступальні операції проти УПА; влітку проти повстанців кинуто артилерію, танки і літаки. Однак активність УПА не припиняється, а зростає: 295 атак на німецькі опірні пункти у липні, 391 у серпні, 682 саботажі на залізниці у липні, 1034 у серпні; 119 атак на господарські об'єкти в липні, 151 у серпні. Активізується УПА також на Житомирщині та Київщині, у чорнобильських лісах, у Галичині. Німці відповідають масштабними репресіями: у одній лише Галичині восени 1943 р. німцями було страчено понад півтори тисячі членів ОУН і УПА. За голову провідника ОУН(б) Миколи Лебедя гестапо призначило нагороду в 50 тис. німецьких марок. Старший помічник начальника політичного відділу Центрального штабу партизанського руху полковник Конкін 30 жовтня 1943 року засвідчував: "Протягом трьох місяців ідуть арешти членів ОУН. Арештовано до 3.000 осіб, з них у Сумській області — до 280 осіб. Серед арештованих багато вчителів. У Сумській області арештовані керівники ОУН: заступник Сумського бургомістра Седененко, бургомістр Краснопільського району Мірошниченко — колишній головний бухгалтер Краснопільського млина, головний інспектор школи — Сасунін, Погляділов і Сонуля, які в Західній Україні організували повстання проти Червоної армії. Арештовано 4 перекладачі Краснопільського і Сумського комендантів з Української поліції".

З літа 1943 р. УПА змушена вести боротьбу на два фронти - проти червоних партизанів і проти німців. А навесні 1944 р. відбуваються і перші бої з регулярними совєтськими частинами. Офіційне звернення Хрущова до УПА з пропозицією скласти зброю ігнорується повстанцями, але вони несуть відчутні втрати. На додачу до совєтів та німців у цей період досягає своєї кульмінації кривавий конфлікт з поляками за українську Волинь, без якої останні у шовіністичному запамороченні не уявляли собі повноцінної польської держави. Через партизанський характер боротьби у конфлікт неминуче було втягнуто цивільне населення, що призвело до десятків тисяч жертв з обох сторін. На сьогодні вже відомо, що поряд з помилками власне українського і польського націоналістичного керівництва і загальним станом українсько-польських відносин, вкрай критичним на цей момент, у трагедії відіграли значну роль також провокації німецької і совєтської сторони, спрямовані на розпалення вигідної їм обом польсько-української ворожнечі. Таким чином, західні землі стають ареною боротьби чотирьох взаємоворожих сил за володіння цим регіоном. З них усіх лише українські повстанці боролися на своїй землі.

Протягом усього часу протистояння населення піддається шаленій пропаганді протилежного змісту ворогуючих сторін: німці намагаються дискредитувати повстанський рух, приписуючи йому зв'язки з большевицькою Москвою ("Москва дає накази ОУН", "в проводі ОУН сидять агенти Москви, що отримують і виконують накази кровожерного Сталіна і його жидівських опричників", "ОУН і большевизм - це одне, тому вони мусять бути знищені!"), а совєтська пропаганда, навпаки, звинувачує націоналістів у зрадництві свого народу на користь Німеччини. Між тим, перемовини з німцями окремих командирів УПА формально каралися смертю, хоча повстанці мали велику зацікавленість у зброї відступаючої німецької армії, наміряючись продовжувати свою боротьбу проти большевиків. У цих обставинах Головною командою УПА було здійснено у березні 1944 р. спробу порозуміння з німцями щодо припинення конфронтації і об'єднання зусиль у боротьбі проти большевиків. Але переговори у Тернополі помітних результатів не дали, і повстанці мусили продовжувати боротьбу на два фронти. Втім, переговори про нейтралітет велися в певний момент і з Ковпаком, партизанську дивізію якого було передано до НКВД і використано проти повстанців, але Ковпак нейтралітет порушив і був розбитий упівцями. Відомі також факти переговорів націоналістів з бригадою Бринського, переговори за дорученням Сабурова... Усі вони закінчувалися нічим, оскільки українська сторона послідовно висувала вимогу відновлення після війни незалежної української держави, про що противник не хтів нічого слухати.

Влітку 1944 р. склад УПА відчутно поповнюється за рахунок дивізії "Галичина", розбитої під Бродами. Створенню цієї дивізії від самого початку активно противилася ОУН(б), заперечуючи проти мобілізації найактивніших національних елементів німецькою стороною, але пізніше намагалася її використовувати для своїх потреб: "На терени Західньо-Українських земель прибувають малі частини (СС Дивізії Галичина) для залучення до боротьби з партизанами на Західньо-Українських землях. У зв'язку з цим ... нав'язати сталий і добрий зв'язок з частинами Дивізії, використовувати дивізію до боротьби з большевицькою партизанкою і польськими бандитами на українських землях, за рахунок Дивізії збільшувати боєприпаси організації, в разі відступу німців, чи евентуального розоруження, чи вивезення Дивізії СС Галичина поза межі України усі частини залучити до УПА. Забрати в ліс". (інструкція організаційної референтури крайового проводу ОУН від 29 лютого 1944 р.)

У цей час відбуваються деякі важливі зміни у організації і тактиці армії. З літа 1945 р. бойові дії переносяться у Галичину і на Буковину, але боротьба не припиняється і на Волині. Більшість політичних і збройних акцій УПА були спрямовані проти нищівних дій совєтських адміністративно-каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації (з метою покарання населення окупованих територій, що, на переконання Сталіна, "зрадило совєтську владу і подалося у "козачки", мобілізований беззбройний люд у цивільному (звідки назва феномену - "чорносвитки"), серед якого були чоловіки допризовного і післяпризовного віку, кидали без жодної військової підготовки на лінію фронту, що мало характер геноциду), заборони УГКЦ і масового ув'язнення священників, депортації місцевого цивільного населення, запровадження колгоспів, конфіскації хліба у селян у 1947 р., що викликала новий голод на Сході (маси голодуючих з Великої України прямували на Захід у пошуках порятунку і знаходили його тут, що давало привід повстанцям писати у своїх зверненнях: "Пам'ятайте, що коли б у Західній Україні були колгоспи, то ви вмирали б від голоду вже в 1946-1947 рр. А так не тільки в Західній Україні не було голоду, а ще й скільки наших братів зі Східньої України врятувалося від голодної смерти!"). Командуванням УПА розроблялися плани створення загону особливого призначення УПА-Схід, який мав пробитися в околиці Києва для організації масових антисовєтських виступів. 

У 1946 р. московське керівництво ставить завдання "очистити" територію України від українських повстанців силами Червоної Армії (регулярні частини якої, до речі, часто відмовлятися від участі у акціях проти УПА), прикордонних військ, МВД і МГБ. Масштабні облави за участю артилерії, танків, літаків, заклики до капітуляції з обіцянками амністії (всього сім разів станом на 1949 р.), створення розгалуженої агентурної мережі, блокада (під час т.зв. "великої блокади" (з 1 грудня 1945 р. по 10 лютого 1946 р.) Москва стягла до регіону, за підрахунками підпілля, 585 тис. війська, переважно НКВД, що на кілька порядків перевищувало сили повстанців. Силами цього контингенту було проведено в цей період 15 562 операцій проти ОУН-УПА), терор "істрєбітєльних батальйонів" (вже на 1 квітня 1946 р. їх діяло 3 593 із загальною кількістю їх особового складу 63 000 осіб, а з часом число ще зросло), депортація населення (при депортаціях було встановлено кримінальну відповідальність за повернення до рідних осель, а місцем народження при заміні паспортів вказувався пункт депортації), середньовічні публічні катування, застосування принципу колективної відповідальності... - такими були традиційні большевицькі методи боротьби, і вже не тільки з повстанцями, а з усім народом. Доходили до маскараду з перевдяганням у "бандерівців" (метод, оцінений і успішно засвоєний також і поляками), випалювання лісів, часом разом з прилеглими селами (саме тоді було знищено усі соснові ліси на Ковельщині), затруєнням озер і криниць і поширенням на чорному ринку отруйних протитифозних уколів, пошукуваних повстанцями. Не кажучи вже про застосування заборонених розривних куль, розстріли полонених і профанацію могил загиблих. Вже в 1945 р. на території Західної України діяло 156 фальшивих "загонів УПА" у складі 1783 осіб. Всі ці заходи призвели до значного скорочення складу УПА і змусили командування частково вивести війська з України, а решті наказати відійти у глибоке підпілля, ще частина командних кадрів отримала завдання легалізуватися і укорінитися у комуністичних структурах.


У 1946-1947 рр. ОУН і УПА фактично зливаються у єдину формацію і називаються "збройним підпіллям ОУН-УПА". У другій половині 40-х років відділи УПА здійснюють рейди територіями сусідніх держав з пропагандистською метою - інформування місцевого населення про мету боротьби українських націоналістів, про змагання за свободу й незалежність Української Держави, за справедливий соціальний лад, а також викриття справжнього обличчя комуністичного режиму. На Закерзонні відділи УПА ведуть боротьбу проти польсько-совєтського терору і примусової депортації українського населення до СССР, так званої "деукраїнізації" етнічно українських Лемківщини, Підляшшя, Посяння, Сокальщини, Равщини і Холмщини (бл. 19,5 тис. кв.км. з населенням 1,5 млн.) Весною 1947 р. на Лемківщині УПА було вбито заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Свєрчeвського, чим скористалося польське комуністичне керівництво для проведення запланованої раніше акції Вісла, під час якої углиб Польщі було примусово переселено 150 тис. українців. Після реалізації комуністами цієї злочинної акції УПА втрачає матеріальну базу для своєї діяльності і інформаційну та моральну підтримку населення. Адже саме завдяки всебічній підтримці селянством своєї армії боротьба була можливою і тривала до цього часу. У травні 1947 р. Польща уклала угоду з Чехословаччиною та СССР для координації своїх дій проти УПА.

Деякий час по війні керівництво ОУН-УПА вважало за доцільне продовжувати опір, встановивши контакти із спецслужбами США і Великобританії і сподіваючись на те, що цивілізований демократичний світ не толеруватиме сталінський тоталітаризм. Однак ці надії не справдилися, і світ байдуже споглядав остаточне придушення Москвою національних рухів усередині імперії. Політична картина світу, що склалася по другій світовій, задовольняла в тій чи іншій мірі провідні держави, але не влаштовувала Україну, коштом якої переважно і було здобуто перемогу над Німеччиною (сповненим трагізму є той факт, що Україна у результаті війни втратила на 2-3 мільйони громадян більше (від 7 до 9 млн. осіб), ніж головні супротивники і роздмухувачі війни Росія (5-6 млн), що за офіційною совєтською легендою "винесла на своїх плечах головний тягар війни" та Німеччина (6,5 млн). І це лише людські втрати).

Відкритий і організований збройний опір припиняється наприкінці 40-х років, а після загибелі у 1950 р. у сутичці з частинами НКВД головнокомандувача генерала Шухевича УПА припиняє існування як єдина військова формація. Попри все, окремі загони УПА продовжують боротьбу до травня 1954 р.(1955 р.), коли було захоплено у полон нового голокомандувача полковника Василя Кука-Коваля. Та й після цього деякі боївки зберігали боєздатність аж до кінця 50-х років, а останній партизан Ілько Оберишин погодився вийти з лісу тільки у 1991 р., після проголошення незалежності України.

У 1947 р. видається доручення ОУН-УПА під назвою «До насильно вивожуваних на Сибір і на большевицькі каторжні роботи». Через два роки Провід на українських землях встановлює зв'язок з членами ОУН-УПА на засланні. Останніми було засновано ОУН-Північ з Проводом, очолюваним Михайлом Сорокою. Цей провід керував діяльністю українських націоналістів на території ГУЛАГу. 

За свідченням очевидців, перша організована хвиля опору у сталінських концтаборах почалася саме від моменту прибуття туди повстанців: "Для всього цього руху вони всюди зробили дуже багато, та й вони зрушили віз. Дубівський етап привіз до нас бацилу бунту. Молоді, сильні хлопці, взяті просто з партизанської стежки, вони ... роздивилися, жахнулися цією сплячкою рабства – і потягнулися до ножа" (А. Солженицын: Архипелаг ГУЛАГ). Результатом хвилі масових бунтів, що прокотилася таборами Сибіру та Середньої Азії, стало пом'якшення режиму, припинення терору карних злочинців проти політичних в'язнів, міжнародний розголос, а також пробудження людської гідності у затероризованих режимом "зеків".

Члени УПА на еміграції відзначилися у народному повстанні в 1956 р. в Угорщині, загинувши у боях проти совєтських окупаційних військ у Будапешті. Придушення совєтським режимом угорської революції за мовчазної згоди Заходу розвіяло останні надії націоналістичного підпілля на визволення України збройним шляхом.

Вбивство в 1959 р. у Мюнхені агентом КГБ провідника ОУН Степана Бандери стало страшним ударом для українського націоналістичного руху, але разом з тим було визнане Москвою "політично недоцільним": “Похорон Бандери перетворився у могутню демонстрацію єдності і згуртованості закордонних українських націоналістів. Смерть Бандери сконсолідувала ворожі Совєтському Союзу сили в середовищі української еміграції...” (Г. Санников: Большая охота). Українська еміграційна преса писала в ті дні: “Бандера помер, але дух його живе”... 
 

Сторінка 2 із 2 1 2

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині


Календар

«     Березень 2024     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 62
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus