З НАМИ БОГ – МИ БОЖІ!
Євангеліє від Йвана 17, 1-11

Слово Боже. Отак мовив Ісус, а підвівши очі свої до неба, проказав: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, згідно з владою, що її ти дав йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких ти передав йому. А вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа... Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони – твої. І все моє – твоє, твоє ж – моє, і в них я прославився. Я вже більш не у світі, а вони у світі, і я до тебе йду. Отче Святий! Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!»
Роздуми. Сучасна людина відчуває потребу належати до якоїсь спільноти, яка береже ті самі цінності: для родини, культури, народу, мови, професії, покликання. І попри всі технічні можливості соціального спілкування, вона таки прагне автентичного персонального зв’язку з іншою людиною. Найбільш особливим стає момент, коли одна людина промовляє до іншої: «я – твій», «я – твоя» або «ти – мій», «ти – моя». У цю мить людина відчуває, що «належить» комусь, що вона є частиною якогось більшого важливого взаємного зв’язку.

Коли людина роздумує про Бога, їй стає зрозумілим зв’язок між Отцем, Сином і Святим Духом, бо такий зв’язок знаходить аналоги в людському досвіді. У Бозі все спільне: воля, розум, життя: «і все моє – Твоє, Твоє ж – моє» (Йо. 17, 10). Людина, яка не знає Бога, думає, що Бог живе своїм окремим життям, і навіщо Йому втручатися в моє життя, або мені втручатися у Його життя. Але кондак Вознесіння помагає нам зрозуміти, що людина запрошена до участі в Божому житті: «те, що на землі, з’єднавши з небесним... Ти кличеш до тих, що люблять Тебе: Я з вами і ніхто проти вас!». Особливим чином Бог присутній для нас у Пресвятій Євхаристії: «Прийміть, їжте: це є тіло моє... Пийте з неї всі, це є кров моя Нового Завіту...» (Мт. 26, 26-28). Христос каже людині: «Я – твій, а ти – моя», а людина каже Христу: «я – Твоя, а Ти – мій».

Цитата-свідчення. «Сказав Христос: це робіть на мою пам’ять, на мій спомин. Поети лишають свої твори на спомин, скульптори та мистці лишають свої статуї чи свої образи – лишають, щоб згадувати їх. А найбільший живий спомин залишив нам Ісус Христос: дав нам своє тіло, свою кров на те, щоб ми згадували – «сіє творіте...» – що те тіло й та пролята кров передані на відпущення гріхів». (Патріарх Йосиф Сліпий, 13 червня 1974 р.)

Молитва. Господи, я тут. Господи, я Твій! (Повторюймо цю молитву впродовж дня).

Місійні завдання.

1. Особисто/в сім’ї. Звернімося до Ісуса після Причастя своїми словами і подякуймо Йому за Його присутність у нашому житті. Вдома після Літургії відмовмо одну з подячних молитов після Причастя. Зробімо це сімейною практикою.

2. У парафії. Приступивши до Святого Причастя, подумаймо про парафіяльну спільноту і пригадаймо собі, що саме в той момент ми перебуваємо в найглибшій духовній єдності одні з одними.

3. Поза парафією. Коли виходимо поза двері храму, особливо в неділю, в День Господній, стараймося, щоби перед невіруючими наша християнська поведінка була проповіддю про Бога, який хоче усе людство пригорнути до себе.

Декада місійності 2020.

Декада місійності 2020. Четвертий день: Гілка, яка приносить плід