"Хто себе вивищить, той буде принижений, а хто себе принизить, той буде вивищений." /Мт.23,12/ 

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Вересень 2020     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 30
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

Молитва – необхідний діалог між людиною та Богом

 

  Релігія є проявом найбільш глибокого особистого спілкування між людиною і Богом. Вона існує як невід’ємна його частина від того часу, коли Бог покликав людину уподібнитись до Нього. Бог по-різному промовляє до неї під час Своїх об’явлень. Але саме Він першим звертається до людини. Читаючи Святе Письмо, постійно можна побачити приклади об’явлення Бога людині. В Новому Завіті, в постаті Ісуса Христа, Свого Єдинородного Сина Бог-Отець об’являється людині як єдина Особа. Тут Він промовляє до неї в усій своїй повноті. У посланні до євреїв автор пише: “Багаторазово і багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших через пророків. За останніх днів же оцих Він говорив до нас через Сина”. Це був перший дарунок, який був даний Богом людині. Відповіддю людини Богу, якого вона через віру пізнає, є вигук: “Господи...” Таким чином, родиться молитва, через яку людина спілкується з Богом. Чим більше людина через віру зустрічає живого Бога, тим більш універсальнішим стає діалог між Богом і людиною.

  Молитва, тобто з’явлення Бога перед людиною і очікувана відповідь людини, є для неї найбільшим даром. У молитві людина підноситься до Бога і Його прославляє. І через це молитва є повнотою людського буття.

  Стоячи на молитві перед Богом, людина усвідомлює свій гріх, переживає через це, а тому у неї зароджується і лине благання до Бога, щоб Він визволив її з цього гріха, і просить про участь у Божому житті. Це прохання не залишає Бога байдужим, Він дарує людині прощення гріхів, а також освячує людину. Людина, відчуваючи прощення гріхів, дякує Богові за Його любов до неї.

  Молитва є одним з найважливіших релігійних обов’язків. Основним вчителем молитви є Святе Письмо, через яке Бог об’явив правду про Себе і про призначення людини. Кожна сторінка Біблії занурює людину не лише в історію єврейського народу, але і в історію світу та людини, розв’язує та пояснює людині заплутану сітку життєвих доріг і стежок.

  Хоч Біблія – це книга, в якій описана історія спасіння людини, вона також є книгою для молитви. Читаючи її, можна пізнати Божі плани, Його волю, навчитися думати так, як Господь думає про світ і людину в ньому, про її життя. Проте Біблія не лише вводить людину у контакт з Богом. Вона оповідає нам, як молитися, про що, на яку тему розмовляти з Господом Богом, як розмовляли з Богом святі та праведні біблійні мужі і жінки. А зверталися вони до Бога, щоб Його прославляти, Йому дякувати, Його перепрошувати за свої провини і просити в Нього різних дарів. На основі цього можна зробити висновок, що людська молитва повинна бути молитвою прослави, подяки, перепросьби (покаяння) та прохання.

  Молитва – це розмова з Богом. Розмова – це діалог, а не монолог. Як правило, в розмові один говорить, а інший в цей час слухає. Відтак, вони міняються: той, хто слухав – говорить, а хто говорив – слухає. Деколи настає хвилина мовчанки для обох. Чим веселіша розмова, тим вона голосніша; сумні розмови ведуться тихіше.

  Подібною до людської розмови може бути наша розмова з Богом. Розмову завжди хтось починає. Хтось кине словом, поглядом, жестом і дає хід розмові. Хто ж починає розмову з Богом? Звичайно, на це питання відповідають, що це та людина, що починає молитись. Людина клякає і молиться... Чоловік йде до церкви помолитись... Але навіть у цьому випадку молитва – це не початок розмови, а відповідь. Кажемо так, бо Бог – це Той, хто першим промовив... і створив світ. І знову сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу...” І ще раз Бог-Отець починає розмову, коли висилає Свого Сина у світ, щоб Він міг навіки розмовляти з людиною в Особі Ісуса Христа, бо в Христі з’єдналася нерозривним завітом Божа і людська природа. В історії спасіння ініціатива розмови виходить від Бога.

"Ніщо не зрівняється з молитвою, - пише Іван Золотоустий, - вона робить неможливе можливим, тяжке легким. Неможливо, аби людина, яка молиться, могла грішити".

Теофан Затворник пояснює, чому у святих Отців так багато трактатів про молитву: "Молитва - це все: віра, побожність, спасіння... бажано було б, аби хтось зібрав молитви, складені святими Отцями, і це був би справжній порадник спасіння". Справді, молитва є проявом життя Святого Духа в нас, "диханням духа", "барометром духовного життя". Ціла Церква "дихає молитвою".

Колись ченці називали молитву божественною філософією, "наукою наук". Філософія завжди дошукувалася фундаментальної основи, причини буття всього сущого. Для християн це - Отець, до якого веде нас Дух через Сина. Оскільки Він - Особа (а не "світовий закон"), наблизитися до Нього означає вступити в діалог, тобто у молитву.

За стародавнім літургічним правилом, молитва звернена до Отця через Сина в Дусі. Ориген вважає, що молитися належить не до мсуса Христа, а через Ісуса Христа. Лише згодом почастішали взивання до "посередників".

У молитві душу веде Дух, вона молиться "в Дусі". Отже, йдеться про щось на кшталт "натхнення", адже в нас молиться Дух; лише таким чином ми знаємо, чого нам треба просити, і наш голос досягає Бога.

Окрім того, молитва - це участь у молитві Слова Божого, яке, за чудовим виразом Орігена, не самотнє у своїй молитві. Сучасною мовою можна сказати, що ми беремо участь у молитві "містичного Христа". Хом'яков так виражає цей церковний характер молитви: "Ніхто не може покладатися на свою особисту молитву. Кожен, хто молиться, просить всю Церкву про заступництво... Моляться за нас ангели, і апостоли, і мученики, і праотці, і від всіх найвища Матір Господа нашого. Це святе єднання є істинне життя Церкви.

Перш, ніж запропонувати визначення молитви, середньовічні богослови зібрали визначення, успадковані від Отців Церкви. Дуже часто вони не претендують на визначення у власному розумінні слова; вони описують той чи інший аспект того життєдайного акту, яким є молитва. Так, приміром, молитву називають "станом розуму, що нищить усі земні помисли", або ж "проявом Божої слави" тощо.

Втім, у всьому християнському переданні знаменитість здобули такі три визначення:

1) прохання Бога про потреби;

2) піднесення духа до Бога;

3) бесіда душі з Богом.

Іван Дамаскин поєднує перше і друге визначення: "Молитва є піднесення духа до Бога або ж прохання Бога про потреби"; це формула, яку перейняли багато інших.

Погляньмо також у традицію нашої Східної Церкви, на ті важливі чинники, які внесли вагомий відбиток у формування і розвиток різних форм молитви.


 



[1] Tomkiel A. Ojcowie Kościoła uczą nas modlitwy. Warszawa 1995, ст.31-35.

 

Сторінка 1 із 2 1 2

 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині