Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим! Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п'янкого напою, що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього... Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке! (Іс. 5:8,11)

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Лютий 2020     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 98
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

Що таке церковне життя і як на нього налаштуватися? 

Воцерковлення — поняття достатньо нове, хоча і має вже свою історію. Якщо раніше це слово означало обряд, наступний за Таїнством Хрещення, то тепер, кажучи «воцерковлення», ми маємо на увазі процес — процес поступового «вростання» людини в церковне життя, перетворення її на маленьку, але живу клітинку цього великого організму — Тіла Христового, Церкви.

Існують певні критерії воцерковленності: як часто людина ходить в храм, наскільки регулярно вона сповідається і причащається, чи молиться вона, чи читає духовні книги, а головне — чи живе по-християнськи в своєму побуті: удома і на роботі, щодня. Але разом з тим кожен, воцерковлюючись, проходить свій власний, багато в чому неповторний шлях, здійснює помилки, робить відкриття. І разом з тим — потребує допомоги і поради, яка дасть можливість йти трохи швидше, уникнути — хоч би частково — помилок, переконатися в правильності відкриттів.

До кого нам іти?

Коли можна говорити про те, що людина стала церковною? Мені здається, тільки починаючи з того моменту, коли вона відчуває себе такою, що вже належить Церкві. Що належить їй в найглибшому сенсі цього слова, коли вона відчуває, що стала її частиною і вже більше не мислить свого життя поза нею. Їй може бути непросто в Церкві, їй може не все подобатися в її людському, скажімо так, елементі, але жити без неї вона більше не може. Ви, напевно, пам’ятаєте такий момент в Євангелії від Іоанна, коли Господь говорив з іудеями про Хліб, що сходить з Небес, тобто про Себе Самого, говорив вперше про майбутнє Таїнство Євхаристії. І іудеям це вчення здалося настільки неймовірним, немістким для їх обмеженого людського розуму, що вони почали відходити від Христа. Відійшли навіть деякі з учнів, кажучи: «Які дивні слова! Хто може це слухати?» (Ін. 6, 60). І тоді Господь запитав Своїх найближчих учнів з числа дванадцяти, Своїх апостолів, чи не хочуть і вони залишити Його. Від імені всіх Йому відповів Петро. Він сказав: «Господи! До кого нам іти? Ти маєш слова вічного життя» (Ін. 6, 68).

І ось, коли у людини з’являється в душі таке ставлення до Церкви, то можна сказати, що вона їй дійсно належить, стала її надбанням.

Проте в той же час і Церква стає для неї «своєю», вона починає її сприймати не просто як місце, куди приходить помолитися, а як те, що належить їй. Не одній, звичайно, але разом зі всіма тими людьми, які і складають її тут, на землі. Тобто, з’являється відчуття спільності, відчуття того, що існує єдине ціле, невід’ємною, природною частиною якого ти є.

Але, звичайно, при цьому можна говорити про різний ступінь воцерковленності, про різну глибину церковної свідомості людини.


Входження в церковне життя

Як же відбувається сам процес входження в церковне життя? Перший етап зіткнення з церковним життям відомий всім. Це час, коли людина тільки заходить в храм, щоб поставити свічку, помолитися перед тією або іншою іконою, часто навіть не знаючи до ладу, хто на ній зображений. Просто людина потребує допомоги і по цю допомогу приходить в храм, оскільки більше їй йти вже нікуди. Це ще в багато чому корисливий або, якщо сказати м’яко, прагматичний підхід до сфери духовного. Хоча і тут проявляються відмінності в людському влаштуванні: хтось ставиться до походу в храм як до якоїсь формальної процедури, яку він поспішає якнайскоріше завершити. А хтось поступово починає розуміти, що таке молитва. І як наслідок, приходить в храм вже не тільки тому, що трапилася якась біда або, скажімо, насувається екзаменаційна сесія, але і просто тому, що йому добре тут побути наодинці з Богом і наодинці з самим собою.

Наступний етап — коли людина починає розуміти, що тут, в Церкві, проходить якесь своє життя, яке не впадає, можливо, відразу у вічі. Помалу у неї починає з’являтися до цього життя інтерес: а що це за життя, в чому воно полягає, який в ньому сенс? І це вже, безумовно, крок вперед на шляху до Бога. Тому що багато хто, і усвідомлюючи наявність цього життя, абсолютно не відчуває бажання бути до нього причетним. Тому так і говорить про життя Церкви: «Це їх життя».

Проте людина глибока, не поверхнева, з часом обов’язково починає відчувати бажання якщо і не наблизитися до життя Церкви, то, принаймні, його зрозуміти. Вона починає приходити в храм частіше, регулярніше, буває тут вже не тільки в проміжку між богослужіннями, але і на самих богослужіннях. Але, не дивлячись на це, залишається ризик не розібратися до кінця в тому, що відбувається в храмі. І можна бачити, що дуже багато людей так от ніяк і не розберуться. А причина цього дуже проста: дізнатися і зрозуміти церковне життя можна тільки зсередини, будучи її частиною.

Можливість бути з Богом

Безумовно, центром, стрижнем церковного життя є богослужіння. І тому природно, що саме через участь у ньому, через молитву за богослужінням людина входить в це життя.

Спочатку знайомство з богослужбовим життям носить характер знайомства природного, спонтанного — так знайомиться з водою людина, яка до неї увійшла: вона дізнається, що вода мокра, що вона холодна або тепла і тому подібне. Що потрібно найперше на цьому етапі? Напевно, уміння бути небайдужим, зацікавленим. І як наслідок — вслухуватися, вдумуватися в те, що на службі читається і співається.

У святих отців людина, на відміну від інших живих істот, іменується істотою «словесною», тобто розумною. Слово є носієм сенсу. І якщо ми хочемо зрозуміти, що відбувається в Церкві, то необхідно бути уважними до слова. Не тільки до слова проповідника, що стоїть на амвоні, але, насамперед, і до слів тих співів і молитвословів, з яких складається богослужіння. З їх допомогою людина може зрозуміти для себе все, через богослужбові тексти розкривається і етичне учіння Церкви, і її богослов’я, і, якщо завгодно, її містика — як таємниче спілкування людської душі з Богом.

Увага до слова — це і є справжня молитва, яка без уваги неможлива.

Напевно, практично кожна людина, яка бувала, а тим більше регулярно буває в храмі, переживала під час богослужіння ті особливі стани, які могли дати їй реальне розуміння того, що тут вона стикається з іншим, не земним, а небесним життям, зі світом не матеріальним, а духовним.

Але є деяка відмінність в тому, як людина до цього стану наближалась. Буває так, і навіть часто, що людина набуває перший досвід зіткнення з Божественним життям в той час, коли в храмі вона подібна до дитини, яка ще не навчилася ні говорити, ні розуміти мови інших людей. Це діє Сам Господь, Його благодать утішає, радує серце нового немовляти в Христі і в житті церковному — немовляти, у якого, можливо, і у самого вже є діти. Це завжди відбувається несподівано і майже не залежить від зусиль самої людини.

Буває і по-іншому. Людина вслухається в текст молитвословів, і несподівано їй відкривається сенс — проспіваної стихирі або фрази з неї, або всього лише одного слова. Причому, цей сенс відкривається не просто її розуму, але і її серцю. І у цей момент вона відчуває себе так, як відчувала кровоточива, коли доторкнулася до краю ризи Христової. Тільки це дотик серця, яке оживає, точніше, живе в ці миті справжнім життям, тим, для якого ми створені.

Що таке церковне життя і як на нього налаштуватися?

Незнайома знайома мова

Що потрібне для того, щоб навчитися розуміти богослужіння?

Перш за все, як ми сказали — увага, інтерес, ставлення до нього як до найголовнішого, що відбувається в храмі. До речі, коли людина вслухається у спів і читання по-справжньому, вона починає розуміти, якою ж неправдою є твердження про те, що церковнослов’янська мова незрозуміла для більшості тих, що приходять в Церкву. Навпаки, адже основні слова в ній знайомі кожному з нас. А багато незнайомих слів стають зрозумілими завдяки тому, що ми логічно мислимо, і сама логіка підказує нам їх значення.

Але перед значенням інших слів або молитов ми все одно стоятимемо, немов перед стіною, поки нам не допоможе зрозуміти їх наше власне життя — життя реальне, зовнішнє. І разом з тим життя внутрішнє, у тому числі і молитовне. Взагалі молитва домашня, приватна — один з кращих засобів до розуміння храмового богослужіння. І не тільки тому, що для неї людина більше має в своєму розпорядженні часу і може розібратися в тому, що ще не ясно. У молитві домашній ми зупиняємося на тому, що торкнулося нашого серця, викликало його співчуття, є можливість молитися більш зосереджено, усвідомлено, навіть — творчо. І цей досвід молитви, що поступово набувається нами, допомагає потім в храмі. І людині, яка не просто присутня на службі, а молиться на ній, вона вже не здається одноманітною, тому що на одні і ті ж слова серце її відгукуватиметься кожного разу інакше.

Сторінка 1 із 2 1 2

 

 

 

 

 

 

 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині