"Захланність наповнює ліси розбійниками, доми злодіями, ярмарки ошуканцями, суди кривоприсягою, очі бідаків сльозами, а пекло - осудженими", - Св. Василій Великий

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Вересень 2020     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 29
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

Об'ява Пресвятої Богородиці у с. Грушові

Село Грушів складається з двох частин: власне Грушова і Грушова Красного. Про церкву в с. Грушеві відомо з 1515 р. В 1660 р. була збудована дерев'яна церква св. Параскеви, яка проіснувала до 1880 р., коли поставили нову, також дерев'яну, яка у 1886 р. згоріла. У 1899 р. завершене будівництво мурованої, хрестової в плані одноверхої церкви з банею. Інший храм Собору Пр. Богородиці. розташована в горішній частині села. Попередня дерев'яна церква походила з 1671р. По першій світовій війні у 1923 р. на її місці зведено нову, дерев’яну хрещату в плані одноверху святиню, увінчану на середхресті восьмериком з зало¬мом, вкритим грушастою банею (майстер Василь Турчиняк з Делятина). По другій світовій війні стояла зачиненою.

У Львівському Національному музеї ім. Андрея Шептицького зберігається ікона з іконостасу Богородиці Одигітрії з пророками, з 15 ст., що походить, як свідчать записи, з Грушова. Вона була виконана іконописцем перемишльської школи, котрий виконав також іконостас у церкві Воздвиження Чесного хреста в Дрогобичі. дехто вважає, що і ця ікона є чудотворною.

В частині села Грушова-Красне за давніми переказами на місці тодішньої каплиці, а тепер церковці в Грушеві в кінці ХVІІІ-го - на початку ХІX-го століття росла розкішна стара дуплава верба. В дуплі з часом появилась вода, як в криниці. Цю воду пили, милися нею і завважили в ній цілющу силу. Високо на вербі між галуззям була почеплена ікона. Не знаємо, чи це була давніша ікона, що з плином часу зазнала руйнувань на відкритому повітрі, чи саме та чудотворна ікона, що непогано збережена на сьогодні перебуває в церковці. Хто і коли її повісив, як довго на вербі залишалася ікона, докладно невідомо. Побожні люди обгородили вербу і місце навколо неї парканом з вхідними дверима і віконцями по боках.

Мабуть уже пізніше на початку ХІХ ст. була виконана на полотні ікона, що зображала власне чудесні події. Цю ікону, згідно зі зробленим внизу написом, намалював «Року 1806 многогрішний іконописець Стефан Чаповський». На іконі зображено криницю, ото¬чену каліками, над якими возвишається ікона Пречистої Діви Марії а над нею ангел. Особливістю ікони є словесні звернення осіб. Зліва на іконі напис «О істочнікі чудес ісполняється», право-руч «Іже Мати Божія в ньом являється». В криницю заглядає старець і каже: «Воістину виджу Матері Божія ікону». Жінка відповідає: «І аз виджу». Мати з сліпою дитиною на руках каже: «Сліпе уродіся, з очей кров текуще, ізціліся». Хворий з перев'язаною головою мовить: «Помилуй мя, Мати Божія», а чоловік з милицями: «Три годи хоровал на ногу і ізцелілся».

Коли до святого місця почало збиратися щораз більше людей, то це викликало незадоволення місцевих урядників. Спочатку вони робили різні прикрості і перешкоди паломникам, а потім вирішили зовсім зруйнувати богомільне місце. Знайшовся негідник, який порубав сокирою паркан і знищив дерево. Криницю закидали нечистотами і падлиною.

Залякані люди не мали відваги протестувати, лише плакали і молилися. Десь близько 1840 року ікону Пречистої Діви Марії зняли з верби і перенесли до матірної церкви с. Грушева на переховування. Люди перестали збиратися біля богомільного місця. Невдовзі негідника, що сплюндрував богомільне місце, і його родину спіткала кара Божа - в короткому часі він сам, потім сестра, мати і накінець батько повмирали наглою смертю.

  15 роками пізніше на наш народ впало велике горе. У 1855 році поширилася страшна епідемія холери. Люди гинули, як мухи. Деякі родини вимерли повністю. Церковні дзвони дзвонили по померлих від ранку до вечора. Панував жах, розпука і безнадія. В тій тяжкій недолі знайшлись побожні люди, які піднесли свої думки до Бога і почали благати Всевишнього про пощаду. Раптом когось пройняла одна думка: „Бог нас карає, бо ми дозволили збезчестити святе місце; відновім його, і Господь відверне від нас ту страшну кару". Одразу знайшлося кілька людей, що пішли по селі, назбирали трохи грошей, купили у сусідньому Дорожеві каплицю, яку мали знести, бо на її місці планувалося збудувати нову парафіяльну церкву. Вмить збіглися люди з Грушева, зрубали стару вербу, очистили в її дуплі криницю, виложили зсередини дошками, а з закупленого капличного дерева поставили малу церковцю з криницею всередині, спорудили вівтарик, а на стіні помістили, захований у матірній церкві с. Грушева первісний образ Грушівської Пресвятої Богородиці. Над каплицею почепили дзвінок. Все це було зроблено за три дні - і зараз же, ніби чудом, страшна епідемія холери вщухла, люди одужували і ніхто більше в тому році на холеру не захворів і не помер. Все це скоро стало відомо в околиці і до Грушева знову почали збиратися люди, молитися і черпати з криниці цілющу воду. Слід ще додати, що спорудження цієї церковці супроводжували чудесні видіння: одні з побожних людей бачили над криницею три свічки, що горіли яскравим полум'ям (тому й названа церковця на честь Пресвятої Тройці); інші бачили серед ясного дня кількакратно Пречисту Діву у вигляді прекрасної молодої жінки у єврейському одязі; інші розказували, що на місці, де поставлено церковцю, часто лунав у повітрі приємний звук дзвонів.

 

Найбільше спричинилися до спорудження церковці мешканці села Грушів Григорій Фещак і Яків Омир. Вони також постаралися через декана і пароха в Літині бл. п. о. Георгія Кмицикевича, щоб в каплиці можна було відправляти богослуження. Церковцю посвятив о. декан Г. Кмицикевич у співслужінні 5 священиків у свято Успення Пресвятої Богородиці у 1856 р. при великому здвизі народу. З тої пори у церковці в будні дні відправлялися Богослуження на приватні інтенції, а урочисто - три рази на рік: в храмовий празник Пресвятої Тройці, на свято Успення Пресвятої Богородиці, як пам'ятний день посвячення каплиці, і на свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього з тої причини, що в цей день, починаючи з 1856 р., щорічно почала сюди приходити велика група людей з Підгір'я.

Церковця, побудована нашвидкоруч, на мокрому грунті зі старого матеріалу, простояла всього 22 роки і стала розвалюватися. Тоді місцевий парох о. Іван Коростенський вирішив побудувати на тому місці нову церкву з одним куполом на гроші, пожертвувані богомільними прочанами (6 тис. крон). Спочатку мав намір побудувати муровану церковцю, але наявних коштів було замало. На настирливе домагання громадян, до яких приєднався тодішній сотрудник о. Теофіль Хоминський, отець Коростенський погодився на побудову дерев'яної церковці за планом церкви у Миколаєві, а крім того будинку біля церкви для вигоди священиків під час богомільних прощ, (все коштом 6200 корон). До церковці з північної сторони прилягала мала богослужбова каплиця Успення Пресвятої Богородиці. Люди на майдані біля церковці могли вільно вислухати Службу Божу, що там відправлялася. Досить великий майдан навколо церкви, на якому знаходилась Статуя Пречистої Діви Марії та Розп'яття Ісуса Христа, обгородили Парканом. Під деревами на майдані спорудили сповідальницю. 21 травня (2-го червня за нов. ст.) 1878 року нова церковця була посвячена парохом с. Грушева, деканом бл. п. о. Іваном Коростенським у співслужінні сусідніх священиків при великому здвизі народу. Збоку, при вході на майдан розміщена церковна дзвіниця з трьома гарними дзвонами.

За старанням цього ж пароха о. Ієрона Борковського Перемиський Єпископ Преосвященний Кир Костянтин Чехович виклопотав перед святішим Апостольським Престолом право надання в цій церковці повного відпусту всім вірним, які в днях Пресвятої Тройці, Успення Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста Господнього там сповідаються, причащаються і побожно моляться в наміренні святішого Отця Папи Римського. Більше того, зазначалося, що відпуст цей може бути також помічним через молитву і душам в чистилищі, якщо вірні виконають за них всі умови, необхідні для отримання відпусту і будуть молитися до Господа Бога, щоб відпустив дочасні кари душам в чистилищі. Відповідні грамоти - одна видана Святішим Апостольським Престолом 5 лютого 1901 р., а друга - Преосвященнішим Єпископським Ординаріятом у Перемишлі 6 травня 1901 р. - поміщені по боках престолу Пресвятої Богородиці.

Того самого 1901 року, в празник Пресвятої Тройці, 21 травня (3-го червня) відбулося урочисте впровадження наданих відпустів через делегата Преосвященного Перемиського Ординаріату, Високопреподобного о. Крилошанина Йоана Стрийського з Перемишля у співслужінні 16 священиків та при великому здвизі народу.

Популярність Грушева, як відпустового місця, та Грушівської ікони Богоматері, а також активність прочан під час Першої Світової війни знизилась.

На протязі міжвоєнного періоду (1920-1939 рр.), за свідченням старожилів, у Грушеві у відпустові дні Пресвятої Тройці, Успення Пресвятої Богородиці та Воздвиження Чесного Хреста регулярно відбувалися прощі.

У період Другої Світової війни богослужіння в церковці відбувалися, як і раніше, лише регулярність відправ, в силу обставин, була в певній мірі порушена. Знизилась і активність прочан. Безпосередньо після закінчення війни деякий час духовенство і вірні старалися зберігати давні традиції, але щораз відчутніше давався взнаки тиск з боку безбожницької влади, поки врешті-решт 18 березня 1959 року, за розпорядженням властей церковця була закрита. Молитися біля неї було заборонено. І тим не менше чимало вірних, незважаючи на заборону і всякі перешкоди, приходили до церковці і навколішки молилися перед її замкненими дверима.

І ось через 28 років після закриття церковці, 26 квітня 1987 року відбулася подія, яка не лише зворушила серця вірних села Грушева, його околиць, та й усю Західну Україну, а й сколихнула весь християнський світ. Молитва пере¬могла могутні міліційні оточення в час об'явлення Богородиці і дозволила по телебаченні СРСР 1987 р. транслювати чудесні події. Напередодні доленосних подій для нашої церкви і народу - виходу нашої УГКЦ з підпілля, розпаду імперії зла - Радянського Союзу, утворення незалежної Української держави - 12-річній дівчинці Марії Кізим з'явилася на балконі церковці Божа Мати, немов би закликаючи до пробудження, до дії. Дівчинка розказала про це мамі. Через лічені хвилини вістка облітає все село, збираються люди, а під кінець дня з'являються групи людей з навколишніх сіл. Подія набрала розголосу. Швидко поширилася звістка, що в Грушеві знову об'явилась Пречиста Діва Марія. До Грушева потягнулись спочатку невеликі групи побожних, а то й просто цікавих людей. Чимало з них із почуттям відповідальності, переконливо розказували, що особисто бачили чудовий жіночий силует - хто у вікні купола церковці, хто на її балконі над входовими дверима. Кількість відвідувачів з кожним днем зростала. З часом вже можна було говорити про тисячі людей, які щодня тягнулися до Грушева з усіх сторін, пішки і на транспорті (власному чи громадському), з ближніх сіл і з віддалених місцевостей, з Львівської й інших областей Західної і Східної України, а також із-за її меж - з Кавказу, Центральних районів Росії, Середньої Азії і навіть з далекого Сибіру. Коротко про події в Грушеві подало інформацію у червні 1987 року Центральне телебачення тодішнього Радянського Союзу. Про Грушів і Грушівське Чудо широко заговорили за кордоном. Дехто навіть називав Грушів Українським Люрдом.

Тим часом представники тодішньої радянської влади, стривожені таким релігійним піднесенням народу, старалися всіляко припинити цей рух, робили рішучі заходи, щоб не допустити відновлення культу почитання Пресвятої Богородиці у Грушеві. Всі дороги, що вели до Грушева, були перекриті, заблоковані міліцейськими патрулями, пропускався лише службовий транспорт. Перешкоди чинились також і для пішоходів. І все одно, незважаючи на відчайдушні потуги влади, до Грушева йшли і йшли прочани: пробивались через міліцейські заслони, йшли обхідними стежками. Доживаючий свого віку, атеїстичний монстр не зміг організувати ефективної протидії. Ані шалена атеїстична агітація і пропаганда, ні відкриті погрози, ні всякого роду штучно придумані кордони не були в змозі стримати того могутнього людського потоку. Врешті-решт були відкриті двері церковці. Сьомого липня 1988 року в день празника Різдва св. Івана Хрестителя вперше після довгих 29 років від часу закриття церковці в ній була відслужена Свята Літургія, яку відправив о. Василь Мізак (УПЦ Московського патріархату) парох церкви Пресвятої Тройці м. Дрогобича, декан.

В кінці 1989 року релігійна громада села Грушева повернулася в лоно Української Греко-Католицької Церкви.

Особливо активізувалося релігійне життя в Грушеві після офіційного виходу з підпілля УГКЦ. 1993 року Грушівську церковцю зі своїм почтом відвідав Блаженніший Патріарх Мирослав-Іван Кардинал Любачівський і відправив Святу Літургію у співслужінні з близько 30 священиками.

Повертається добра слава і до нашого Грушева. Сьогодні про нього та про Грушівську чудотворну ікону Божої Матері знають не тільки в Україні, про неї гомонить весь світ. Нашим щирим бажанням є зробити посильний внесок у відродження понівеченої духовності, у повернення нашій Небесній заступниці та Грушівській чудотворній іконі належної шани. Прагнемо спричинитися до прослави Матері Божої і Матері Нашої.

На даний час чудотворна ікона Грушівської Матері Божої знаходиться у церковці Пресвятої Тройці, де є також криниця з цілющою водою.

Використано матеріали брошури о. Василя Боянівського «Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері».

 

 

Читайте далі...





 

 

 

 

 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині