"Людська є річ грішити, християнська - з гріхів повстати, а диявольська - в гріхах перебувати", - Св. Августин

  Празник Пресвятої Євхаристії
"Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня". (Ів. 6, 54). Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Католицької Церкви. А це тому, бо на Св. Літургії доконується Тайна понад усі Тайни — Пресв. Тайна Євхаристії. Ватиканський Собор II-ий в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву "джерелом та звершенням цілого християнського життя" (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: "Бо в Св. Євхаристії зміщається усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха й життєдайний хліб, який через своє Тіло, — оживлене й оживляюче в Святому Дусі, —...
  Неділя Всіх Святих
НЕДІЛЯ ВСІХ СВЯТИХ Восьма неділя після празника Пасхи, а перша після Зіслання Святого Духа називається неділею Всіх святих. Вона завершує коло рухомих свят. Цього дня наша Східна Церква віддає особливу почесть усім тим, які є плодом дарів Святого Духа. "У цей день, в неділю після П'ятдесятниці, — читаємо в синак­сарі цієї неділі, — святкуємо празник Всіх святих скрізь — в Азії, Лівії, Європі, на півночі й півдні. Цей празник наші божественні Отці установили й наказали святкувати після Зіслання Святого Духа, наче показуючи нам взір, як прихід всесвятого Духа вплинув на апостолів. Він освятив і зробив премудрими тих, що з нашої природи, щоб їх поставити на місце...
  Травневі молебні — значення і традиції
Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
  Вірш "Посвячення церкви Спаса"
Низький уклін тобі церковце, Від славних діточок твоїх, Що люблять тебе щирим серцем Співа тобі «Многая літ». Під мирним небом синім-синім Ряснить пшениця золота І короваєм – новим хлібом Завжди вітатимуть тебе.
  Свята Тайна Священства
  Навіщо ходити в храм щонеділі?
  Витяг з історії парафії Спаса у Дрогобичі
Перехід Перемишльської єпархії до унії наприкінці XVII ст. проходив у декілька етапів. Важливим моментом було скликання перемишльським єпископом Інокентієм Винницьким з’їзду духівництва і світської громадськості до Самбора на 3 квітня 1691 р. Собор мав за мету підкреслити, що унія у Перемишльській єпархії запроваджується добровільно, легітимно, за участю громадськості. Аналіз підписів на рішенні собору показує, що на зібранні були присутні представники від церковної громади Дрогобича. Ось підписи дрогобичан, які засвідчували згоду на перехід міських церковних організацій до унії: Василь Нєчвєдзанський (згідно пом’яника церкви Св. Трійці – вікарій цієї церкви Василь...
  Освячення храму
У Дрогобичі освячено відновлений Свято-Преображенський храм, який був зруйнований у 1963 році. 19 серпня на свято Преображення Господнього відбулось освячення храму по вул. Стрийській у м. Дрогобичі, яке здійснив преосвященний владика Юліан (Вороновський), єпископ Самбірсько-Дрогобицький у співслужінні митр. прот. Тараса Гарасимчука (канцлера єпархії), прот. Івана Паньківа (декана Дрогобицького), прот. Любомира Митника (адміністратора парафії), прот. Богдана Волошина (сотрудника парафії) та близько 50-ти священнослужителів єпархії.
  Цвинтар на Задвірній
Всі дрогобичани добре знають вулицю, яка іменується славним ім’ям видатного політика, громадського діяча та визначного українського історика – Михайла Грушевського, нерідко люди цю вулицю, за старою звичкою називають її Радянською, але надзвичайно мало людей, які пам’ятають ту вулицю як Колійова Вижня (передмістя Задвірне). Колись вона носила саме таку назву. Кожного дня сотні місцевих жителів проходять чи проїжджають по ній, проте мало хто з них помічає цвинтар, що знаходиться на цій вулиці. Власне про нього хотілося би поговорити детальніше. Цей некрополь був цвинтарем при церкві Св. Спаса (Преображення).
  Фундаційна грамота


Поділитися з друзями


Календар

«     Лютий 2020     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 89
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus

Побожність чи «побожність»?

 

 

В міру росту та поширення християнства серед багатьох народів, різних національностей з притаманним для них типом культури творився власний обряд з притаманним для нього типом благочестя. Його суть полягала в кращому донесенні Благої вістки – Воскреслого Христа та тлі культури різних людей, крізь великі епохи. В процесі інкультурації та подальшому розвитку й освоєнні Євангелії відшліфовувався власний тип благочестя, тобто побожності. У широкому розумінні цього слова ми охоплюємо різні Церкви свого права з своєю ієрархією та традицією, котра має відпрацьовану власну ідентичність (побожність), а у вузькому значенні в кожної особи є власний, характерний для неї тип побожності, що включає релігійні практики. Святіший отець Венедикт ХVІ висловлює цікаву думку, що скільки людей, стільки й шляхів до Бога. Хоча, дуже часто ми можемо спостерігати як трапляється збиття з правильного напрямку чи надмірне перегинання палиці. Про це будемо роздумувати далі, а зараз зосередимо увагу на істинній християнській побожності.

Спершу вияснимо етимологічне значення цього слова, бо «побожність» означає жити по-Божому, так як Христос, наш Спаситель нам заповідав, щоб ми любили один одного як він полюбив нас (пор. Йо. 13:34).  У цьому його глибока мудрість i сила, але i його неоднозначнiсть. Зміст побожності залежить від того, як людина уявляє собі Бога, ким Він для неї є.

Це насамперед наслідування Христа такого, яким Він явив себе у Воплоченнi: наслідування Його Любові, смирення, співчуття до людей, прощення, терпеливості, жертовності. Це наслідування постійного кенозису Господа – Його самоприниження, Його зішестя спочатку у світ, а потім i в ад. Зміст Різдвяного Таїнства полягає у тому, що Бог починає жити людським життям для того, щоб навчити людину жити спочатку по-людськи, повнотою людяності, а відтак і по-Божому – повнотою життя дітей Божих. «Вочоловічення» Бога – це запрошення до «обожнення» людини, це відкриття дверей втраченого Раю. Отже, суть правдивої християнської побожності це життя в Христі, котре полягає у гідному прийнятті Пресвятої Євхаристії (через святу тайну Покаяння). Сама тайна Євхаристії є зодягнута в Божественну Літургію, під час якої ми молитовно підготовлюємося до гідного прийняття Святого Причастя (що означає стати частинкою Єдиного Євхаристійного Тіла Христового, котрим є Церква у спільноті). Благодать і щедроти які ми отримуємо у цій святій тайні мають для нас абсолютну вартість і не можуть бути замінені іншими релігійними практиками, бо вони лише сприяють нашій підготовці. Сама Літургія це є наче рамка ікони, котра може бути золотою або з дерев’яною різьбою чи простими дощечками скріплена докупи творить рамку, проте її основна функція не затьмарити саму ікону, а прикрасити чи зберегти, бо коли торкаємося рамки то не зачіпаємо полотно. Так і Божественна Літургія не залежить від того чи на ній співає ангельський хор чи солодко співучі дяки, але Христос є присутній у Пресвятій Євхаристії Той Самий як у великому соборі так і малій каплиці.

Побожність (ще більшою мірою) – це також i наслідування Троїчного Бога: Отця, Сина i Святого Духа. Християнське богослов’я визначає божественне триєдинство як «буття для iншого», «життя один для одного»: Отець передає все своє єство Синові i Духові Святому, весь перебуває у Сині i в Дусі. Пресвята Трійця живе єдиним Життям, яке вiдвiчно переливається від Отця до Сина i Святого Духа. Таку спільність життя Церква називає «єдиносущнiсть». Саме до такого Богоподібного життя покликана вся Церква і кожен з нас зокрема. Це покликання до спiльности, єдиносущности подружжя, родини, парохiї, народу, Вселенської Церкви i всього людства. Це заклик поділяти з іншими своє майно, таланти, сили, харизми, життя... Це виклик бути спільнотою любові, любові, що животворить.

У наш «глобальний» час ми вже не знаємо тієї світоглядної та культурної одностайності, яку люди поділяли ще неповне століття тому. У нашому свiтi спiвiснують i взаємно переплітаються чимало різних світоглядних рухів і течій, часто дуже різнорідних або й протилежних за своєю суттю. Саме їхнє переплетення i формує дивний візерунок сучасної побожності з усіма його химерностями i парадоксами. У нього вплелося все: від істинно глибокої християнської мудрості до солодкавої екзальтованої «містики» барокового зразка (згадайте улюблені багатьма нашими вірними образочки, де маленький Iсусик iз рожевими щічками i блакитними оченятами мило складає на грудях рученята) та напiвпоганських забобон i магізму, для яких сутність християнства зводиться до виконання обрядів i дотримання звичаїв. Тобто щоб тобі принесли Йорданської води до хати, а не ти літургійно брав участь у її освяченні, за винятком тяжкої недуги. Чи в посвяченні пасок, що для тебе означає прихід Великодня, замість прийняття Воскреслого Христа до свого серця у Пресвятій Євхаристії. Чи обов’язковому християнському похороні людини, котра за життя не пам'ятала про Бога, зате в необхідності гучно її пом’янути. Не знаючи про необхідність та важливість заупокійної молитви (йде мова про Григоріанські Служби Божі), окрім 9, 40 дня та річниці коли є нагода ще раз її «пом’янути». В такий спосіб твориться формальна християнська побожність. Ще б можна було додати магізм хрещення і урочисту пишність вінчання. (Проте це питання окремого роздумування).


Сторінка 1 із 2 1 2

 

 

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині