Поблизу джерела мешкало багато пустельників. Кожен із них збудував собі свою хатину і прповодив усі дні у глибокій тиші, у роздумах і молитвах. Кожен у зосередженні взивав до Божої присутности.

Бог хотів їх навідати, проте йому не вдалося знайти дороги. Посеред пустелі бачив лише окремі точки, віддалені одна від одної.

Якось у певній потребі один пустельник подався до іншого. На землі залишився слід від кроків. Той інший також відповів візитом- і слід поглибився.  Так само й решта пустельників  стали відвідувати один одного.

Це траплялося щораз частіше.

Одного дня Бог, якого завжди взивали добрі пустельники, з висоти уздрів цілу  павутину стежок, які лучили їхні хатини. Дуже задоволений, він сказав:" Так! Тепер маю вже позначену дорогу, тепер можу їх навідати".

Просив я Бога, щоб забрав від мене мою гордість- і Бог сказав "Ні". Сказав, що це не Йому належить позбавити мене гордости, а що це я повинен від неї відмовитися.

Просив я Бога, щоб зцілив мого сина з інвалідністю- але Бог відповів: "Ні". Сказав, що тіло є чимось тимчасовим.

Просив я Бога, щоб дарував мені терпіння- а Бог відказав "Ні". Сказав, що терпіння є плодом страждання. Що не вділить мені його, що сам мушу його здобути.

Просив я Бога, щоб дарував мені щастя- і Бог відповів "Ні". Сказав, що обдарує мене своїми дарами. Досягти щастя- це моє завдання.

Просив я Бога, щоб позбавив мене болю- і Бог відповів "Ні". Сказав, що страждання віддаляє нас від суєти цього світу і наближає до Нього.

Просив я Бога, аби він подбав про розвиток мого духа- і Бог відказав "Ні". Сказав, що я мушу зростати сам і що Він належно  прищепить мене, аби я міг приносити плоди.

Спитав я Бога, чи Він мене любить- і Бог відповів "Так". Він дав свого єдинородного Сина , який віддав життя за мене, і сказав, що піду до неба, бо вірую.

Попросив я Бога, аби допоміг любити інших так, як він любить мене- і Бог сказав: "Нарешті ти зрозумів!".

(Бруно Ферреро).