Там де благодіє Богородиця, там
місце пустим ніколи не буде!

Вступ

     Те слово «мати», яке воно миле, солодке та потішаюче для кожної дитини, хоча б навіть недоброї чи злої. – Чим же є мати для дитини? Важко висловитись. Треба бути матір’ю. Мати живе більше для дитини ніж для себе. Вона готова для дитини всю себе посвятити, усе своє життя. Таких героїчних посвячень матері для своїх дітей є тисячі. Мати сама не зїсть і дитині дасть. Коли дитина плаче, мати залишає все і біжить її заспокоїти. Коли дитина хвора, мати не раз говорить: «Якби я могла, то вложила б своє серце у твоє, аби лишень тобі було легше». Як дитина в небезпеці, то мати собою закриває її. Мати полюбила свою дитину перше ніж вона на світ прийшла. Лише одна мати зрозуміє і відчує, що дитині треба і то навіть швидше як вона вимовить. Серце матері – це невимовне чудо Божої доброти. Християнине! Люби Пречисту Діву Марію – це Тобі вистачить на ціле життя. Хочеш щасливо перейти по тій долині сліз, молися до Марії гаряче і щиро. Хочеш говорити з нею, піди до церкви і поклади перед її іконою свій смуток. Якщо так будеш поступати, то будь впевнений, Богородиця покриє тебе своїм омофором під час життєвої бурі. Коли впадеш, Вона підійме тебе своєю рукою з упадку. Під її опікою ніколи не застогнеш під тягарем цього життя. А смерть для тебе ані на волосок не буде страшна, бо на порозі вічності з відкритими руками буде тебе чекати твоя Мати – Цариця Небесна. 

Прикордонне село Тишковичі

     Село Тишковичі належить до категорії маленьких сіл Мостищини. Воно знаходиться за 4 кілометри від державного кордону з Польщею, на дорозі Мостиська–Добромиль. Перша історична згадка про село датується 1313 роком, сягаючи часів правління Юрія І, сина князя Галицького Лева. Саме там, з непам’ятних часів, у лісі стоїть капличка Пресвятої Діви Марії. Збудована вона біля джерела. Вважається, що той, хто обмиється водою з нього, буде зцілений. Географічне розположення святого місця вдало відкриває людям можливість попросити у Богородиці благословення під час поїздки за кордон та про щасливе повернення додому. У документах Перемиської консисторії 1472 року вперше згадується і про існування храму в Тишковичах, як окремої парафіяльної церкви із своїм священиком. Лише після реорганізації попівств із п’яти церков об’єднано їх в одну парафію навколо матірньої у Хідновичах. Відбудова храму як і попівства після татаро-турецької навали у Тишковичах завдячується дідичу Станіславу Гергатуву, Дороті, Адаму-Домініку і Терезі Гергатувим, які 27 квітня 1621 року видали документ права власності священику Григорію Тарновському, від служіння якого ведуться відомості про служіння усіх наступних священиків в Тишковичах. Це були: о. Іван Самійлович (1626-1648), о. Павло Лах (1648-1693), о. Семен Малинів (1693-1724), оо.Андрій і Семен Кочеркевичі (1724-1805), о. Антоній Ангелович (1805-1845), о. Йосиф Войціцький (1845-1884), о. Йоан Криницький (1884-1886), о. Омельян Менцинський (1886-1905),  о. Михайло Дацько (1905-1906), о. Володимир Бачинський (1906-1914), о. Андрій Михайлишин (1916-1919), о. Михайло Прокурат (1920-1950), о. Дмитро Юрчак (1950-1953), о. Дмитро Дорош (1953-1989), о. Богдан Ядзвінський (1989-1994), о. Віталій Гулич (1995-1997), о. Олег Шегда (1997-2006). З 2006 року громаду обслуговує о. Володимир Пащак, за служіння якого відновлюється призабута в радянський час давня традиція вшанування Тишковицької Богородиці. Сьогодні в храмі села Тишкович прочани можуть отримати благодать Божу, що виливається з ікони Богородиці на всіх, хто шукає захисту від зла, допомоги у потребі та зцілення від недуги.