Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим! Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п'янкого напою, що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього... Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке! (Іс. 5:8,11)

Розвиток митрополій в Україні як явище у просторі і в часі

 

 

Нещодавно в Українській Греко-Католицькій Церкві створено три нові Митрополії: Львівську, Івано-Франківську і Тернопільсько-Зборівську. У зв'язку з цим доречно зробити екскурс в минуле і пригадати, як формувалися Київська і Галицька Митрополії.

Інформації про те, як створювалися ієрархічні структури Київської Церкви, в тому числі і митрополія, дотепер є обмаль. Очевидно, що початки слід шукати ще з часів князівських, від святого рівноапостольного Володимира Великого. Однак щодо деталей, то в друкованих джерелах існує ряд прогалин. «Повість временних літ», або, як її ще називають, «Повість Нестора», розповідаючи про хрещення князя, згадує священика Анастаса Корсунянина, котрого Володимир взяв із собою з Корсуня, тобто Херсонеса, а разом з ним «попи корсунскіє». А вже у 996 році згадуються єпископи, але не уточнюється, хто вони і звідки.

Яків Мних (в ХІ столітті він написав «Пам'ять і похвалу Володимиру») стверджує, що в часи Володимира був і митрополит. Літописні джерела розходяться щодо того, як називався перший митрополит. Згідно з одними Михаїл, згідно з іншими - Леонтій. Щодо другого митрополита, то тут розбіжностей немає. І вищезгаданий Яків Мних, і «Житіє Бориса і Гліба» називають його Іваном. Він мав би бути митрополитом вже у 1015 році, тобто саме тоді, коли помер князь Володимир і загинули його святі сини-страстотерпці Борис і Гліб.

У 1037 році, згідно з «Повістю Нестора», із Візантії у Київ на митрополичий престол прибув грек Теотампт, третій із черги митрополит. У 1049 році між Руською державою і Візантією розпочалася війна, і Теотампт покинув Київ. Невідомо, чи він це зробив за власним вибором, чи його до цього змусив князь Ярослав Мудрий. А вже у 1051 році у Києві зібрався Собор руських єпископів, на якому владики без згоди Царгороду обрали митрополитом Іларіона - відомого духовного письменника, автора «Слова о законі і благодаті». Іларіон - це перший митрополит, про котрого достеменно відомо, що був він за походженням русином. У часі його митрополичої діяльності, у 1054 році упокоївся князь Ярослав Мудрий. Також, як знаємо, у тому ж році сталося церковне розділення. Іларіон приймав у Києві папських легатів на чолі з кардиналом Гумбертом, котрі покинули Царгород після конфлікту. Вибір Іларіона на митрополита став важливим прецедентом у відстоюванні помісних прав Київської митрополії.

Однак після нього на київських митрополичих престолах далі, за окремими винятками, «засідали» греки. У 1147 році руські єпископи вдруге спробували звільнитися від візантійського втручання, обравши митрополитом Климентія Смолятича, теж русина за походженням, котрого поблагословили мощами святого Климентія-папи. Однак на цей раз між єпископами не було згоди, бо вже були і єпископи греки. Суздальські князі Юрій Довгорукий і його син Андрій Боголюбський силою зброї таки змусили визнати митрополитів-греків. Такий було аж до монгольського нашестя.

Після монголо-татарської навали настали деякі зміни. Перевагу складають митрополити місцевого походження, митрополити-греки трапляються рідко. Однак місцеві митрополити здебільшого перебувають вже не у Києві, а в суздальських землях. Попередньо була поширена думка, що вони перенеслись на Північ через спустошення Київських земель монголо-татарами. Деякі, більш сучасні дослідники, схиляються до думки, що цей переїзд відбувся за наказом самих ханів. Так чи інакше, але осідок був перенесений.

У 1299 році Київський митрополит Максим осів у Владимирі над Клязьмою, а його наступник - Петро, у 1326 році переніс резиденцію у Москву. Наступні митрополити продовжували перебувати в Москві, зберігаючи при цьому титул митрополитів Київських. Однак на Русі це викликало невдоволення, і тому у 1301 році галицький князь Юрій Львович (внук Данила Галицького) звернувся у Царгород із проханням створити окрему Галицьку митрополію. У 1303 році царгородський патріарх Атаназій задовільнив прохання, і так була створена Галицька митрополія. Першим митрополитлом був Ніфонт. Вона проіснувала до 1347 року і була скасована на прохання київського митрополита в Москві Теоктиста.

У 1349 році Галичину захопив польський король Казимир ІІІ Великий. Він також не бажав, щоб православні піддані його держави підлягали юрисдикції митрополита, котрий перебував у Москві. Тому він неодноразово звертався у Царгород з проханням відновити Галицьку митрополію, що й було зроблено у 1371 році. Ця митрополія проіснувала 20 років і мала одного митрополита - Антонія.

Після його смерті, у 1391 році, була вдруге скасована. З того часу аж по 1539 рік у Львові не було не тільки митрополитів, але й єпископів. У 1539 році Львівським єпископом став Макарій Тучапський.

Сторінка 1 із 2 1 2

Тишковичі - місце паломництва на Мостищині


Календар

«     Грудень 2022     »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Оголошення


Статистика

Відвідувачів за сьогодні: 49
Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть:
Система Orphus Система Orphus