Свщмчч., єпископів Херсонських: Василія, Єфрема, Капитона, Євгенія, Етерія й ін. У 300 році прибули на Кримський півострів два єпископи - Василій і Єфрем. Згодом Єфрем пішов проповідувати Христову віру до скитів, що жили над Дунаєм, які пізніше зарубали його мечем. Василій проповідував у Херсоні (Корсуні), де багато людей прийняли св. Хрещення. Але погани напали на владику, побили його і вигнали з міста. Через якийсь час у Херсоні помер син знатного громадянина, якому Василій молитвою повернув життя. Стривожені таким чудом, погани каменували Василія, а тіло кинули на поживу звірам. Але тварини навіть не торкнулися його, а вночі над ним світила ясна зоря. Невдовзі погани замучили ще трьох єпископів Херсону: Євгенія, Елпідія і Агатодора. Наступний владика Етерій домігся вільного визнання Христової віри, а потім єпископом став Капітон, якого погани втопили в морі.

Святий Теофілакт походив з Малої Азії, жив у IX ст. Юнаком прибув до Царгорода, де св. патріарх Тарасій дав йому ґрунтовну богословську освіту. Потім Теофілакт вступив до монастиря над Босфором. Через декілька років св. Тарасій висвятив його на єпископа Нікомидії. Теофілакт опікувався убогими, вдовами, сиротами і божевільними. У його життєписі сказано, що він ходив з рушником, щоб обмивати та перев'язувати рани недужих. У той час імператор Лев відновив іконоборчу єресь, тож наступник св. Тарасія на патріаршому престолі св. Никифор скликав Собор, що відбувся у Царгороді 815 року. Теофілакт та інші єпископи переконливо пояснювали слушність вшановування святих образів, але імператор залишався непохитним у своїх єретичних поглядах. Імператор покарав Теофілакта 30-літнім вигнанням у Карію. Теофілакт уснув на засланні у 845 році.

Свв. сорок мчч., замучених у Севастійськім озері За правління імператора Лікинія сорок молодих вояків у Каппадокії в Малій Азії відмовилися принести жертву поганським божкам. Тоді їх ув'язнили, а потім вивели роздягненими на замерзле озеро. На березі у той час постійно розігрівали лазню для тих, хто відступництвом захотів би врятувати своє життя. Три дні терпіли вояки на морозі, але Христа не відреклися. Проте один з них не витримав, і як тільки забіг до лазні, то відразу помер. Однак мучеників все-таки стало сорок. Один поганський вояк бачив видіння, як ангели несли 39 прегарних вінків для мучеників. Тоді він навернувся до Христа і, знявши одежу, пішов на лід. Усі вояки у великих муках померли. Тіла мучеників спалили, однак, частину святих мощей християнам потайки вдалося зберегти.

мч. Кодрата і тих, що з ним Кондрат був сином грецьких християн з міста Коринта. Народився він у лісовій пущі, де його мати переховувалася від імператора Декія, гонителя християн. Оповідали, що після смерті матері малого Кондрата годував сам Бог небесною поживою, а одежа росла чудесно разом з ним. Юнаком Кондрат повернувся до міста, де почав вивчати медицину. Невдовзі Кондрата та п'ятьох його учнів: Кипріяна, Дениса, Анекта, Павла й Крискента ув'язнили. Кондрат сміливо визнав свою віру в Христа. За це його почали бичувати, а Кипріяна в той час марно намовляли до відступництва. Кондрата і учнів кинули на поживу диким звірам, які навіть їх не торкнулися. Потім відрубали їм голови 258 року. На місці, де була пролита мученицька кров, витекла чудесним способом джерельна вода.

Святий Софроній жив у VI ст. в сирійському місті Дамаску. Він відвідував різні монастирі, де познайомився зі славними пустельниками, зокрема з Іваном Мосхом, який став йому добрим учителем і побратимом. Разом вони подорожували по Сирії та Малій Азії. У Єгипті 580 року Софроній прийняв чернечий постриг. У 634 році його було обрано Єрусалимським патріархом. Невдовзі він скликав до Єрусалима всіх єпископів на Синод, який осудив єресь монотелітів. Помер 638 року в Олександрії, залишивши у спадщину життєписи святих, синодальний лист і різні пісні.

прп. ісп. Теофана Сигріянського Святий Теофан був сином префекта Егейських островів, який був родичем візантійського імператора Константина Копроніма. Він одружився з Іриною, з якою жив у непорушній чистоті. Пізніше молоде подружжя нарізно вступило до монастирів. Теофан побудував три монастирі і був ігуменом в одному з них. У 787 році він взяв участь у VII Вселенському Соборі в Нікеї, на якому було схвалено вшановування святих образів. У час правління імператора Лева знову набрало сили іконоборство. За те, що Теофан відмовився бути однодумцем імператора, йому дали 300 батогів і замкнули на два роки у в'язниці. Потім Теофана заслали на острів Самотрацький, де він помер 817 року. Його святі мощі Бог прославив численними чудами.
Святитель Григорій Двоєслов, папа Римський, народився у Римі приблизно 540 року. Його мама Сільвія і тітки Тарсилла і Еміліана також зараховані Католицькою Церквою до лику святих. Здобувши блискучу світську освіту, він отримав високу державну посаду. Ведучи богоугодне життя, він усією душею прагнув чернецтва. Після смерті батька святий Григорій витратив весь свій маєток на заснування шести монастирів. У Римі він заснував монастир святого апостола Андрія Первозванного і, промінявши свої палати на тісну келію, прийняв там чернечий постриг. Потім за дорученням Папи Пелагія II святий Григорій довго жив у Візантії. Там він написав "Тлумачення на Книгу Йова". Після смерті Папи Пелагія ІІ на римську катедру був вибраний святий Григорій. Вважаючи себе негідним, святий протягом семи місяців не наважувався прийняти таке відповідальне служіння, і лише поступаючись благанням клиру і пастви, прийняв свячення.Мудро керуючи Церквою, святитель Григорій невпинно проповідував Слово Боже. Святий Григорій склав латинською мовою чин Літургії Передосвячених Дарів, яка до нього була відома лише в усному переказі. Затверджений Шостим Вселенським Собором, цей чин був прийнятий всією Церквою. Святитель Григорій очолював Церкву протягом 13 років, ревно турбуючись про всі потреби своєї пастви. Помер Святитель в 604 році, його мощі спочивають в соборі святого апостола Петра у Ватикані.

Перенесення мощів св. Никифора, який був царгородським патріархом, у 815 році заслав на острів Проконіс імператор Лев, який боровся зі вшануванням святих образів. Помер святий у 828 році і його мощі спочивали у монастирській церкві св. Теодора. Через 19 років патріарх св. Методій, прибувши на острів, побачив мощі св. Никифора нетлінними. Святі мощі перенесли до царгородського храму св. Софії, а пізніше у 846 році - до церкви Святих Апостолів.