Історія чудотворного місця в с. Лаврів

Оповитий численними легендами Лаврівський монастир Чину св. Василія Великого, заснований ще в княжі часи (ХІІІ ст..), став важливим осередком духовності, культури, науки та освіти. В різні часи він був місцем прощ, завжди привертаючи увагу українських, польських і молдово-волоських монархів та володарів, українських владик різних конфесій, а в новітні часи – і відомих вчених.

За обґрунтованою версією, частина мощей св. Онуфрія , єдина у Східній Європі, зберігалась протягом ХІІІ-ХV ст.. у Лаврові. Ця реліквія потрапила в Галичину, напевно, з Брауншвайгу за князя Романа або його онука – Лева Даниловича, який був ревним почитателем св. Онуфрія. Лаврівську реліквію було знищено або викрадено під час турецько-татарських погромів ХV-ХVІ ст. Та, можливо, вона й сьогодні перебуває у лаврівській землі, бо саме наявність частки мощей цього святого в монастирі і феномен Лаврівського некрополю ХVІІ- ХVІІІ ст. та значну популярність Лаврова у наступні віки.

Своїм ім’ям Лаврів завдячує Лавру, згаданому у грамоті князя Лева. Напевно, це чернече ім’я великого литовського князя Войшелка Мендовговича, котрий був кумом князя Лева Даниловича, а в 1252-1254рр. перебував ченцем у Преображенському монастирі в Спасі та Онуфрієвському монастирі в Лаврові.

Засновником монастиря вважається галицький князь Лев Данилович на підставі його грамоти від 8 жовтня 1292р., де монастир згадується як володіння його сім’ї. Перед смертю князь постригся в ченці Спаського монастиря, де й помер 1301 року. За переданням, його поховано в Лаврові.

Перша документально-історична згадка про Лаврівський монастир міститься у грамоті польського короля Ягайла, виданій 1407 року в Сандомирі.

Після чималого періоду розквіту монастир у 1939р. – з приходом радянської влади закривають, і лише 1994 року монахи повернулися у прадавні стіни Лаврівської обителі.

Церкву святого Онуфрія збудував очевидно галицький князь Лев Данилович (великий почитатель цього Святого) або литовський князь Войшелк (Лавр). Це була одна з перших триконхових церков України, орієнтованих на візантійсько-атонські зразки.

У 1910 році відомий митець Модест Сосенко віднайшов фрески середини ХVІ ст. під живописом 1872 р. маляра Яблонського. Для України це унікальна знахідка, оскільки розписи майстрів цього періоду поза Лавровом знаходяться у Польщі (Люблін, Краків, Сандомир, Посада Риботицька), а для нашої країни того часу характерним був іконопис.

Лаврівський монастир був відомим центром освіти. З 1693р. тут знаходився новіціят, що згодом переріс у семінарію. Відомою була Головна окружна школа, що діяла протягом 1788-1911 рр. У 20 - 30-х рр. ХХ ст. у монастирі містився Василіянський ліцей, який розвинув кращі традиції Головної окружної школи.

В архіві Лаврівського монастиря зберігались пергаментні листки ХІІ-ХІІІ ст., грамоти князя Лева, польських королів ХV- ХVІ ст., розкішні рукописи, писані золотом; стародруки, рідкісні видання, грамоти гетьманів, владик та молдавських господарів (ХVІ ст.), книги Петра Могили, Лазаря Барановича з дарчим записом монастиреві.

Лаврівська бібліотека була однією з найбільших у Західній Україні в ХІХ ст. Монастир передплачував майже всі видання, що виходили тоді в Австро-Угорщині. На початку ХХ ст. при монастирі був створений церковний музей, що придбав прекрасну колекцію стародавніх ікон ХV- ХVІІІ століть. Цінний культурний спадок Лаврівського монастиря відвідували і досліджували чимало світочів української науки та культури.

В 1939 році монастир закрили більшовики. Бібліотеку вивезли до с. Спас де згодом, відібравши цінні фоліанти, спалили. В стінах монастиря розміщувався спочатку заклад для глухонімих, пізніше школа інтернат ( 1966-1994рр.).

У 1990 році о. Степанові Боднаренку, ЧСВВ, та жителям села вдалося відібрати церкву, в якій відновилися Богослужіння. А монастир вдалося повернути аж в 1994 р.

Читайте далі...