Початок Великого посту. Святий Полікарп був одним із перших православних єпископів, відомих в історії Христової Церкви як Апостольські Отці. Полікарп був учнем св. Івана Богослова, який 96 року висвятив його на єпископа міста Смирни в Малій Азії. За правління імператора Марка Аврелія гонителі християн схопили Полікарпа, який за три дні до своїх мук бачив видіння, з якого здогадався, що його спалять живцем. Погани прив'язали владику до стовпа і розпалили під ним вогонь. Але сталося чудо: вогненні язики оточили Полікарпа, який стояв посередині як очищене у вогні золото. Він аж світився крізь полум'я, а з нього виходив такий гарний запах, немовби від кадила. Тоді погани прокололи його тіло, з якого спливло стільки крові, що вогонь відразу погас. Полікарп прославив Бога мученицькою смертю у Великодню суботу 156 року.

Загальнонаціональний День молитви за Україну. Перше і друге знайдення чесної голови св. славного прор., Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана Цар Ірод Антипа наказав за бажанням дочки Іродіяди Саломії під час бенкету відрубати голову св. Йоанові Хрестителеві. Аж через 300 літ відкопали її в полі за Божим об'явленням два монахи. Це було першим віднайденням голови св. Йоана Хрестителя. Потім монахи передали її на зберігання вбогому гончареві. Врешті цей скарб один єретицький священик залишив у печері в Емесі. Згодом у тій печері поселилися правовірні ченці. Їхньому ігуменові Маркелові уві сні явився св. Йоан і сказав: "Бог дарує вам мене", вказавши, де шукати голову. Так відбулося друге віднайдення голови св. Йоана Хрестителя.

Святий Тарасій був писарем імператора Константина і його матері Ірини. 784 року він став царгородським патріархом. Він ініціював скликання VII Вселенського Собору в Нікеї для усунення роз'єднання Східної Церкви, що його спричинило іконоборство. Нікейський Собор, який відбувся 787 року, постановив, що вшановування святих образів є згідним з Христовою вірою звичаєм, бо це є величання святих осіб, зображених на них. Папа Адріан затвердив ці постанови. Помер Тарас 806 року. Тіло патріарха поховали в монастирі, який він сам збудував. Його гріб прославив Бог численними чудами.

Святий Порфирій походив із шляхетної і багатої родини в Солуні (Тессалоніці) у Македонії. У 25-літньому віці він вступив у Скитський монастир в Єгипті. Через п'ять років богомільного життя пішов до Єрусалима, щоб відвідати святі місця, і поселився у печері над Йорданом. Через п'ять років масове заразне захворювання змусило його повернутися до Єрусалима. Коли Порфирієві виповнилося 40 років, єрусалимський патріарх висвятив його на священика й віддав йому на зберігання частину Господнього хреста. У 396 році помер у палестинському місті Газі єпископ. Тоді митрополит Кесарії Палестинської Іван після видіння висвятив Порфирія на Газького єпископа. Він ревно працював впродовж 24 років над спасінням людських душ. Спочив Порфирій у Бозі 420 року.
Блаж. Едігни

Святий Прокопій Декаполіт жив у VIII ст. і походив з тої частини Палестини, яка називалася Декаполіс. З юності любив чисте, помірне життя і служив Богові як монах. У час правління візантійського імператора Лева, який переслідував православних за пошановування святих образів, Прокопій мужньо виступив проти іконоборства. За це Прокопія побили і кинули до в'язниці. Усі терпіння він зносив разом зі св. Василієм Визнавцем, вірним побратимом його монашого життя. Після смерті імператора 741 року Прокопій вийшов на волю і провів решту життя у монастирі. Відійшов до Господа у глибокій старості, багатий на заслуги за своє суворе монаше життя й терпіння Христового визнавця.

св. Василія Його життя було тісно пов'язане з життям св. Прокопія Декаполіта. Обоє служили Богові в монастирі й були непохитними у Христовій вірі, яку виявили за правління імператора Лева, гонителя православних християн за вшановування святих образів. Тож невдовзі вони разом були за цю святу справу ув'язнені і зазнали важких мук. Після смерті імператора Василій вийшов на волю. Решту свого життя провів на самоті серед молитви й великого самозречення. Закінчив Василій Визнавець своє праведне життя 747 року.

Свята Євдокія жила у місті Геліополі, що в Килисирії. Будучи дівчиною надзвичайної вроди, Євдокія жила розпусним життям. Якось Герман, настоятель чоловічого й жіночого монастирів, прибув до міста і заночував в одному домі. Вночі він довго молився і читав Святе Письмо про Божий суд і кару за гріхи. Голосне читання розбудило Євдокію, яка спала в сусідній кімнаті, і вона почала прислухатися до його слів. Наступного дня вона покликала до себе Германа, після розмови з яким прийняла св. Хрещення, роздала свій маєток убогим і вступила до жіночого монастиря. Незабаром стала його настоятелькою. Бог прославив Євдокію великими чудами. Довідавшись про це, поганський управитель Геліополя Вінкентій наказав зарубати її мечем. Покаянного життя після св. Хрещення прожила Євдокія 56 років, а мученицький вінець прийняла 120 року.