свщмч. Євтиха. День Незалежності України Святий Євтихій був учнем св. апостола Івана Богослова. Він був висвячений на єпископа Севастії в Палестині. Перетерпівши ув'язнення і тортури за Христову віру, закінчив Євтихій своє праведне життя у глибокій старості. Деякі дослідники вважають, що він загинув мученицькою смертю.

Повернення мощів св. ап. Вартоломея. Церковні життєписці стверджують, що св. Вартоломій загинув мученицькою смертю. Його святі мощі перебували в місті Дарі у Месопотамії, а опісля, коли погани кинули домовину з мощами св. Вартоломія у море, вона чудесним способом допливла до острова Липарі поблизу Сицилії. Під час нападу сарацинів на острів розбійники порозкидали кості св. апостола, але один чернець позбирав їх і потайки сховав. У 839 році мощі св. Вартоломія перевезли в Беневент, де вони прославилися численними чудами.
ап. Тита. Святий Тит походив з поганської родини. До Христової віри навернув його, мабуть, св. апостол Павло, котрий називає його своїм сином. Своєю чесною й щирою працею він здобув собі таку прихильність св. Павла, що той попросив його бути у нього писарем. У 51 році взяв св. Павло Тита з собою на Собор в Єрусалимі, щоб обговорити справу зберігання обрядів Мойсея. Під кінець 56 року св. Павло вислав Тита з Ефесу до Коринту, щоб він усунув там згіршення й роздор у церковній громаді. Він добре виконав своє завдання, але не хотів приймати від коринтян ніякого дару. Наступного разу апостол Павло вислав Тита до Коринту, щоб позбирав милостиню для вбогих християн в Єрусалимі. Коли св. Павло прибув з Рима на проповідування Христової віри на острів Крит, то висвятив Тита на єпископа цього острова, щоб він закінчив тут розпочате св. Павлом апостольське діло. Це знак великої довіри, яку мав св. Павло до Тита. Тоді, коли Тит був єпископом Криту, св. Павло написав йому послання з різними духовними повчаннями. У тому листі він передусім підкреслює, якими рисами повинен володіти єпископ і різні стани його вірних. Пізніше Тит повинен був проповідувати Христову віру в Далматії, і також імовірно, що відвідав св. Павла в Римі. Вернувшись опісля на острів Крит, поширював християнство на сусідніх островах. Закінчив своє життя на Криті в глибокій старості, приблизно 96 року по Христі. Його св. мощі мали спочивати в катедрі у місті Ґортині. Його голову перенесли до базиліки св. Марка в Венеції, де вона прославлена пошануванням від вірних.

мчч. Адріяна й Наталії. Св. Андріян був військовим старшиною і служив при імператорському дворі в Нікомидії. Був одружений з вродливою Наталією, християнкою, але сам був поганином. Одного дня він побачив, як бичували й зневажали двадцятьох трьох християн. Андріяна вразило, наскільки терпеливо зносили вони свої муки. Він попросив, щоб і його ув'язнили. Почувши, що Андріян навернувся до Христа, Наталія негайно прибула до в'язниці, щоб підтримати свого чоловіка. Коли Андріян відмовився принести жертву поганським божкам, то йому після довгих знущань відрубали руки й ноги, і він помер. Погани кинули тіло мученика у вогонь, який загасила раптова злива. Християни поховали Адріяна в Агріполі поблизу Візантії. Там невдовзі померла і Наталія, яку поховали біля чоловіка. Сталося це 304 року. У VI ст. мощі свв. Адріяна й Наталії перенесли до Риму.

прп. Пімена. Святий Пімен народився 330 року, за походженням був єгиптянином. У 355 році юнак разом із рідними братами почав вести богоугодне життя у Скитській пустелі. Пізніше вони збудували монастир на руїнах поганської святині, де жили під проводом найстаршого брата Ануба. Невдовзі до них почали долучатися побожні юнаки, які прагнули досконалості. Часто відвідуючи пустельників, Пімен користав з їхнього досвіду і духовних настанов. Після смерті Ануба Пімен перейняв на себе управу чернечою громадою. Під кінець життя Пімен повернувся у пустелю, але через часті напади варварів знову повернувся до монастиря. Пімен, якого назвали "світильником світу і прикладом для монахів", уснув у 440 році, проживши 100 літ.
Блаж. прпмцц. Лаврентії Герасимів і Олімпії Біди

прп. Мойсея Мурина Святий Мойсей Мурин народився 325 року і походив з Ефіопії. Замолоду був слугою. Коли ж за нечесну поведінку його прогнали з дому пана, він став жорстоким розбійником. Якось, переховуючись у Скитській пустелі, Мойсей так захопився прикладом святого життя пустельників, що покаявся і почав жити побожним життям. Його життя було сповнене безперервної молитви і постійної покути. Олександрійський патріарх Теофіл, довідавшись про духовний поступ Мойсея, висвятив його на священика. Після висвячення Мойсей прожив у чернечому братстві п'ятнадцять літ. Бог дав йому дар передбачати майбутні події й творити чудеса. Мойсей загинув від рук розбійників, які напали на чернечу лавру в 400 році.
Августина, єп. Іппонського Святий Августин народився 354 року в Африці. Він був щасливий, бо його матірю була свята Моніка, котра з великою дбайливістю вчила його релігії, молитви, а передусім сердечної любові до Ісуса. На сімнадцятому році життя Августин поїхав на навчання до Картагени. Незабаром здобув перше місце у поетичних змаганнях, а відтак став професором красномовства. Все це робив з метою показати себе між людьми. Прийняв науку маніхейців. Моніка з болем у серці прийняла вістку про заблудження сина. Щодня вона плакала і ревно молилася за його навернення, котре завдяки її молитвам таки сталося 386 року. Згодом він став священиком, а за деякий час єпископом Іппонським. Уснув 28 серпня 430 року.
Собор прпп. отців Печерських, що спочивають у дальніх печерах; мч. Гебре Михаїла, пресвіт. ефіопського

Усікновення чесної голови чесного і славного пророка, предтечі і Хрестителя Йоана (Строгий Піст, одноденний) Після хрещення Ісуса Христа в Йордані Іван Предтеча далі проповідував Боже слово і закликав людей до покаяння. У той час Ірод Антипа, син царя Ірода, котрий повбивав дітей у Вифлеємі, прогнав свою дружину та жив незаконно зі своєю братовою Іродіядою. Іван Хреститель відважно докоряв йому за це: "Не личить тобі мати жінку брата твого" (Мр. 6, 18). Це так розлютило Іродіяду, що вона почала намовляти царя вбити його. Якось під час бенкету Ірод присягнув виконати будь-яке бажання Саломії, дочки Іродіяди. Дівчина, за намовою своєї матері, попросила принести "на полумиску голову Івана Хрестителя". Тоді цар звелів відрубати ув'язненому Іванові голову. Цього дня у Церкві оголошено строгий піст.

патріархів Царгородських, Олександра, Йоана і Павла Нового Святий Олександр мав 73 роки, коли його обрали царгородським патріархом. Однак він ще двадцять років керував патріархатом у неспокійні часи єретика Арія, який заперечував божество Ісуса Христа. Олександр жертвенно працював над спасінням довірених йому душ і навертав до Христової віри багатьох поган.
Якось під час диспуту між християнськими богословами і поганськими філософами Олександр запропонував язичникам вибрати з-поміж себе найученішого мужа. Коли той почав говорити, Олександр раптом звелів йому: "В ім'я Ісуса Христа наказую тобі замовкнути!". Після цих слів філософ не зміг промовити ні слова, аж поки Олександр дозволив йому говорити. Це Боже чудо справило на поган дуже велике враження. Представник патріарха Олександра брав участь у Вселенському Соборі 325 року в Нікеї. Закінчив Олександр своє праведне життя 340 року.
Разом зі св. Олександром, Церква згадує в церковному богослужінні також двох інших патріархів, а саме Івана ІІІ і Павла IV. Патріарх Іван народився в Азії, в місті Антіохії, і перед висвяченням на священика був адвокатом. Антіохійський патріарх вислав його, як свого представника, до Царгорода, де він незабаром став відомим як "учений схоластик". Коли він видав збірку канонів церковного права, на нього звернув увагу цісар Юстиніян і 565 року покликав його на Царгородського патріарха. У час свого урядування він збільшив і відредагував свою збірку церковних канонів, додав до неї кілька розділів з цісарського цивільного права і цим підготував видання важливої книги церковних законів, що відома в Східній Церкві як "Номоканон". Св. патріарх Іван ІІІ помер 577 року.
У 780 році Царгородським патріархом став Павло IV Новий, що походив з грецького острова Саламіни. Коли цариця Ірина стала управителькою держави, патріарх Павло старався про віднову пошанування святих ікон. Згодом він зрікся престолу і в 784 році пішов до монастиря. Аж до своєї смерті він заохочував єпископів Другого Вселенського Собору в Нікеї, щоб осудили іконоборчу єресь, що врешті й відбулося 787 року. Останні дні свого святого життя патріарх Павло провів у пості і сердечних молитвах.