Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці Візантійський імператор Аркадій (395-408) привіз із Єрусалима до Царгорода дорогоцінну реліквію - пояс Матері Божої. Його донька Пульхерія сховала його у золотому кивоті в церкві Пресвятої Богородиці. Там він зберігався п'ять століть. Коли Зою, дружину імператора Лева Філософа (886-912), почав жорстоко мучити злий дух, вона мала об'явлення, що видужає, коли обв'яжеться поясом Пресвятої Богородиці. Тоді всі почали шукати цю дорогоцінну пам'ятку і знайшли неушкодженою в церкві. Пояс поклали на хвору царицю, яка одразу видужала, а потім знову сховали його у кивот. Як пам'ять про цю подію у Цекрві встановили свято Покладення пояса Пресвятої Богородиці.

Начало Індикта, тобто Нового року На І Вселенському Соборі в Нікеї 325 року було встановлено цього дня святкувати початок нового церковного (літургійного) року або індикту. Це рішення взяла за основу Східна Церква. На відміну від неї Римо-Католицька Церква розпочинає літургійний рік у першу неділю різдвяного посту (Пилипівки) або т.зв. адвенту. Це полієлейне свято, яке має свою богослужбу. Цього дня читається Євангеліє про першу проповідь Ісуса Христа в Назареті, якою Він розпочав Свою апостольську діяльність.
Пам'ять прп. Симеона Стовпника і матері його. Собор Пресвятої Богородиці, що в Міясинах. Святий Симеон Стовпник народився 356 року в містечку Сисані, поблизу сирійського кордону, і був сином убогого пастуха. Юнаком пішовв до монастиря, де вів життя великого умертвлення. Потім Симеон поселився у печері під горою Теланісси, де прожив три роки, молитвою і постом прославляючи Бога. Невдовзі він збудував келію без даху на вершині гори, щоб з любові до Бога терпіти усяку негоду. 423 року він поставив собі стовп висотою 2, 70 м, а на ньому будку шириною 90 см, де вів життя повного самозречення. Симеон провів на стовпі 37 літ, звідси й назвали його Стовпником. Уснув Симеон Стовпник 459 року, проживши 103 роки.

мч. Маманта Святий Мамант народився у III ст. у Кесарії Каппадокійській (Мала Азія). Був побожним юнаком. Під час жорстокого переслідування християн погани ув'язнили Маманта і намовляли відступити від Христової віри, але він був непохитним у своїх переконаннях. Тоді його жорстоко мучили, а потім кинули у море. Але Бог послав Мамантові на поміч ангела, який вивів його на сушу. У горах поблизу Кесарії юнак почав вести життя пустельника. Після довгих років богоугодного життя Мамант знову потрапив в руки гонителів християн і був смертельно поранений. Віддав Богові свою святу душу 274 року.
прп. Йоана Посника, патр. Царгородського У той час, коли главою Христової Церкви був св. Григорій Великий, царгородським патріархом був св. Іван Посник. Походив з царгородської міщанської родини. Спочатку був він золотником і визначався побожністю, милосердям до вбогих, любив усамітнюватися. Коли став патріархом (582 рік), то бувало, що шість днів нічого не їв, й аж на сьомий день приймав трохи поживи; звідси й назва "посник". Він був опікуном сиріт і заступником покривджених. Уснув 2 вересня, приблизно 595 року, проживши 96 літ.

свщмч. Антима, єп. Нікомидійського Святий Антим був висвячений 293 року на єпископа Нікомидії. Після того, як хтось зірвав зі стіни наказ імператора Максиміана про переслідування християн, погани ув'язнювали правовірних і змушували їх приносити жертви поганським божкам. Антим, як добрий пастир, скріплював своїх переслідуваних овечок у вірності Христові аж до кінця. Коли ідолопоклонники і його ув'язнили, він мужньо визнав свою віру в Христа і прославив Його мученицькою смертю 303 року, підставивши голову під сокиру поганських мучителів.
прп. Теоктиста, спосника великого Євтимія Одного дня до монастирської брами постукав самотній юнак. Походив він з вірменського міста Єраполя й називався Теоктист. Полюбивши Бога усім серцем, він утік з дому своїх батьків і у святій тишині монастиря хотів назавжди розпрощатися зі світом, який був повний спокус до порушення Господнього закону. Ігумен монастиря зрозумів молодого Теоктиста і прийняв його до монашого братства, щоб дати побожному юнакові можливість присвятити своє життя Богові. З Єрусалиму, повний побожних думок про Господні дії, пішов Теоктист у пустиню над Мертвим морем, де була лавра Фаран з багатьма келіями пустельників, котрі мали спільну церкву. У цій пустині він замешкав у пустій печері. Його сусідом був св. Євтимій Великий. Познайомившись із преподобним Євтимієм, Теоктист став його учнем, одержав від нього монаший постриг, тож вони вже спільно удосконалювалися у християнських чеснотах. Коли св. Теоктистові було 84 роки, об'явив Бог св. Євтимієві, що його перший учень має перейти до вічної слави. Св. Євтимій відразу пішов до св. Теоктиста, який на руках свого вчителя віддав Богові свою праведну душу. Сталося це 3 вересня 446 року. На його похороні був присутній єрусалимський патріарх Анастасій.

Вавили свмуч., Святий Вавила став єпископом сирійської Антіохії 237 року. Керував він своєю архиєпархією упродовж 13 років. Імператор Декій, який люто ненавидів християн, наказав 250 року ув'язнити Вавилу і кинути до в'язниці, а згодом убити його мечем. Перед смертю Вавила просив, щоб разом з його тілом поховали і ті кайдани, які він носив з любові до Христа. Після смерті Вавили християни збудували церкву, у якій спочивали його святі мощі до 351 року. Згодом їх перенесли до нової церкви в передмісті Антіохії Дафне, яка знаходилася неподалік поганської святині Аполлона. Під час перенесення святих мощей грім ударив у святиню Аполлона і перетворив її на купу попелу.
Мойсея прор. Мойсей був сином Авраама, з покоління Левії. Коли він народився, його мати Йохаведа три місяці ховала його від очей єгиптян, щоб ніхто не побачив хлопчика і не втопив. Коли довше не можливо було їй ховатися зі своєю таємницею, вона вимазала папірусового кошика смолою, поклала у нього хлопчика і пустила за течією. Саме тоді вийшла фараонова донька Тетмуза до ріки купатися і знайшла кошика з дитиною. Одного дня, коли Мойсей загнався був із вівцями свого тестя аж під гору Хорив, тобто Синай, об'явився йому Бог у палаючому кущі і наказав піти до фараона й домагатися від нього свободи ізраїльському народові. Мойсей відмовлявся від такого важливого обов'язку, але Бог рішуче наказав йому виконати його наказ, і дав йому на допомогу старшого Мойсейового брата Арона, котрий жив в Єгипті. Того дня Бог наказав називати себе "Ягве", тобто "Той, що є," а також наділив Мойсея даром творити чудеса, щоб і фараон і самі ізраїльтяни переконалися, що Мойсей справді говорить Божим іменем. На горі Синай Господь проголосив Мойсеєві найбільш важливий у світі закон — 10 Божих Заповідей. Вони були зрозумілим і детальним проголошенням того природного закону, який від створення людини був записаний Богом Творцем у людському серці. Мойсей помер на 120 році життя. Поховали його в моавітській землі проти Фоґора, народ оплакував його 30 днів. Досі ніхто не знає, де знаходиться його гріб.

прор. Захарії та прав. Єлисавети, батьків Йоана Предтечі Святий Захарія був священиком і жив за часів юдейського царя Ірода. Як і його дружина Єлисавета, Захарія був праведним перед Богом, бездоганно виконував усі Господні заповіді й обрядові приписи. Побожне подружжя було бездітним, тож багато років вони просили в Бога потомства. Коли Захарія і Єлисавета постаріли, то вже й не надіялися, що матимуть дітей, однак сталося інакше. Коли одного разу прийшла черга Захарії принести Богові кадильну жертву, явився йому ангел, який промовив: "Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Іван. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть" (Лк. 1, 13-14). Через дев'ять місяців народився обіцяний син, якого й назвали Іваном. Цар Ірод наказав убити Івана, коли вбивали вифлеємських дітей, але воякам не вдалося виконати його наказ, бо Єлисавета із сином у той час переховувалася в горах. Вояки убили Захарію за те, що він відмовився видати свого сина.
Прп. Терези з Калькутти

Спогад про чудо, яке було в Колосах, що в Хонах, від архистратига Михаїла У місцевості Херетопа було чудотворне джерело, яке видобув зі скелі св. архистратиг Михаїл. Якось туди прибув поганин з німою донькою, яка біля джерела почала говорити. Вдячний батько навернувся до Христа і збудував над джерелом церкву на честь св. Михаїла. Згодом біля тієї церкви оселився юнак Архип, який вів там надзвичайно побожне життя упродовж 60 років. Біля цього джерела багато поган наверталося до Христової віри. Тоді незадоволені язичники спустили з річки воду, прагнучи затопити Архипа і храм. Побачивши небезпеку, Архип молитвою й постом благав у Бога допомоги. Тоді з'явився в людській постаті св. Михаїл і затримав воду своїм словом, а палицею показав їй щілину в скелі, куди вода завернула і попливла у провалля. Це місто називалося спочатку Колосси, а після чуда його назвали Хони, що означає в перекладі "лійка", у яку св. Михаїл звернув воду.
Прп. Архипа, мч. Євдоксія і тих, що з ним Вірменський лицар Євдоксій і його жінка Василісса були побожними християнами і в такому ж дусі виховували своїх дітей. Коли з наказу цісаря Діоклетіяна почалося переслідування християн, Євдоксій з усією родиною заховався у безпечнішому місці, щоб не бути на очах царських урядників, які ув'язнювали християн і передавали на суд. Через деякий час погани донесли царському старості в місті Мелетині, що лицар Євдоксій є християнином, а той казав воякам шукати Євдоксія й ув'язнити. Коли Євдоксій став перед старостою, що відбував суд у присутності численного війська, він сказав йому чемно, щоб, згідно з цісарським наказом, приніс разом з ним жертву державним богам. Євдоксій відповів, що він поклоняється тільки одному правдивому християнському Богові, тому не може виконати цісарський наказ. За його прикладом зробили те саме 1104 вояки, які заявили, що вони теж християни. Збентежений староста не знав, що робити, тому послав гінця до цісаря та просив його вирішити цю неприємну справу, а Євдоксія наказав бити сировими ременями, а опісля кинути до в'язниці. За кілька днів, після третьої невдалої спроби змусити Євдоксія зректися віри, знову казав його мучити, а опісля зарубати мечем. На місці страти він почав сердечно молитися. Згодом, побачив свого приятеля Зенона, який гірко плакав, потішив його, кажучи: "Не плач, Бог не розділить нас, але наче в однім човні перевеземося до життя." Почувши ці слова, Зенон став такий відважний, що відразу привселюдно визнав свою віру в Христа, за що староста наказав на місці відрубати йому голову. Після цього згинули св. Євдоксій і інші св. мученики. Тижнем пізніше учень і приятель Євдоксія Макарій пішов до старости і заявив, що він християнин, а той казав убити його мечем.