Історія урочистого входу Господнього до Єрусалима, як і будь-яка біблійна історія, не закінчилася два тисячоліття тому. У нових умовах вона триває і повторюється сьогодні, оповідаючи не лише про тих, хто жив колись, а й про нас, тих, хто живе тепер.

Дуже важливо для кожного розпізнати час відвідин Господніх. Адже кожен, хоча б раз у житті, десь у глибині серця, чує заклик Ісуса:"Іди за мною".

Коли нам доводиться вибирати, як вчинити- низько і підло або за совістю,- це значить, що нас відвідав Господь, це час наших відвідин. І горе нам, якщо ми Його не розпізнаємо. Подолаймо себе, інакше Він відійде- і ми втратимо силу, яку Він нам дає.

Вхід Господній в Єрусалим,це не подія, що відбулася у далекому минулому, це процес, що триває вічно.

ТІЛЬКИ ТЕПЕР МИ ВШАНОВУЄМО ЦАРЯ ХРИСТА, ЩО ВХОДИТЬ У НАШІ СЕРЦЯ, В НАШ ОСОБИСТИЙ ЄРУСАЛИМ.

Хочеться зупинитися на ще одному герої в"їзду Ісуса до Єрусалиму- віслючку, на якому їхав Христос.

Віслюки люблять старі добрі правила: життя в одному ж і тому хліві, харчування в однаковий час, нескладна робота, що повторюється щодня, та спілкування з тими самими людьми і подібними до себе істотами. Якщо з ними добре поводяться, то віслюки працелюбні та витривалі, не скаржаться і можуть нести тягар, що не перевищує їхню вагу.

Євангельський  віслюк не противиться і мовчки несе свій тягар. За людськими вимірами він не є великою твариною. Не обдарований грацією коня, могутністю слона, або даром верблюда, обходитися без їжі та води. Але саме віслюк стає твариною-Богоносцем. Найбільшою спокусою для тварини було не сприймати радісні вигуки і вітання, які лунали звідусіль, на свою адресу. Не подумати, що так вітають його, віслючка, та не забути, що його місія- лише нести на собі Того Єдиного, Хто заслуговує цієї шани.

Тихо і сумлінно осел повернувся додому, виконавши свою місію.