мчц. Тетяни Свята Тетяна була дочкою римського проконсула, побожного християнина. З любові до Ісуса дівчина постановила жити в дівицтві. Згодом вона стала однією з посвячених Богу жінок-дияконис римської Церкви, які служили людям ділами милосердя. Префект Риму Ульміян, довідавшись, що Тетяна є християнкою, спершу намагався вмовити молоду і надзвичайно вродливу дівчину відступитися від Христа, щоб вберегти її від смерті. Але Тетяна не зреклася святої віри. Тоді розлючений префект наказав мучити дівчину різними способами, але Бог чудом повертав здоров'я Своїй вірній слугині. Тоді Тетяні відрубали голову. Разом з дочкою загинув і батько, який також відважно визнав свою віру в Христа. Сталося це 225 року.

мчч. Єрмола і Стратоніка Єрмил жив у IV ст. і був дияконом. У час правління римського імператора Лікинтія його було ув'язнено за те, що він висміював поганських божків. На суді Єрмил мужньо визнав віру в Христа і рішуче відмовився поклонятися поганським божкам. Після жорстоких катувань його кинули до в'язниці. Побачивши важкі муки Єрмила, охоронець Стратонік голосно заплакав і мужньо заявив, що є християнином. Тоді Єрмила і Стратоніка повісили на дереві і різали їхні тіла ножами, а потім утопили в Дунаї. Християни знайшли тіла мучеників і з великою пошаною поховали в одному гробі.

прпп. отців у Синаї і Раїті повбиваних 371 року на монахів, які жили поблизу гори Синай, напала ватага сарацинів. Не знайшовши золота, вони вбили 38 Божих угодників. Тільки два монахи залишились живими, однак один від важких ран помер наступної ночі, а другий, який просив Бога не залишати його живим, на четвертий день відійшов до Господа по вічну нагороду. Того самого дня інша ватага сарацинів напала на чернечу обитель в пустелі Раїті, яка знаходилася неподалік Синайського монастиря. Бандити вбили старенького монаха Єремію, який не хотів сказати їм, хто є настоятелем монастиря. Довідавшись про це, ігумен Павло вийшов до напасників і сказав: "Я є той, кого шукаєте". Сарацини почали стріляти в нього з луків, а вкінці розрубали мечем голову. Потім вони вбігли до церкви і вбили 38 ченців, які мужньо з іменем Ісуса Христа на устах прийняли смерть.
Пам'ять переставлення св. рівноап. Ніни, просвітительки Грузії

прпп. Павла Тивейського і Йоана Кущника Святий Павло Тивейський народився 229 року в Горішній Тиваїді в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, окрім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Тивейській пустелі. Та одне знаємо напевно: молитвою, постом і покутою він заслужив ласку Небесного Отця. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди мирським. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Тивейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. Частина мощей св. Павла Тивейського перебуває в Римі.

Поклін чесним оковам св. ап. Петра Під час ув'язнення в Єрусалимі апостола Петра закували в кайдани. Вночі явився йому ангел і вивів з тюрми на волю. Спочатку окови Петра переховував у себе начальник в'язниці, який став християнином. За правління імператора Константина Великого вони перебували в єрусалимській церкві Воскресіння Господнього. У 439 році єрусалимський патріарх Ювеналій подарував окови грецькій цариці Євдокії. Одну частину оков цариця взяла до Царгорода, а другу послала в Рим своїй доньці Євдоксії, яка з великою побожністю прийняла дар і наказала збудувати церкву св. Петра в оковах, де згодом поклала кайдани. У Римі були ще й інші окови, у які був закутий св. Петро під час перебування у в'язниці за правління імператора Нерона. Ці кайдани у V ст. Папа Сикст III наказав з'єднати з тією частиною оков, які були подаровані цариці Євдоксії. Коли окови торкнулися одні одних – сталося чудо: обидві частини з'єдналися в один суцільний ланцюг! Тоді Церква встановила свято Поклоніння оковам св. Петра.

прп. й богоносного Антонія Великого Святий Антоній Великий народився 251 року в єгипетському містечку Комі і походив з багатої християнської сім'ї. У 272 році після смерті батьків він роздав майно бідним і оселився у пустелі поблизу Коми, де жив подвижницьким життям. Згодом він перейшов на гору на східному березі Нілу, де прожив у самотності 20 років. 305 року він заснував монастир у Фаюмі. Сам Антоній не жив у ньому, а лише інколи сходив з гори, щоб дати монахам духовну науку. Він є також одним із засновників кеновійного монашого життя. У 342 році він відвідав першого пустельника Павла Тивейського, а коли той помер, поховав його. Сам Антоній помер 356 року в своїй печері на горі, проживши 105 років. Мощі св. Антонія перенесли до Олександрії, згодом до Царгорода, а вкінці до В'єни у Франції. Як за життя Антонія, так і після його смерті Бог прославляє його численними чудами.

Атанасія Великого, архиєп. Олександрійського Церква вшановує св. Атанасія Великого такими словами: "Просіяло життя твоє промінням чеснот і вірних просвітив ти, розвіявши обманну темряву. Ти явився дійсним світлоносним сонцем, преблаженний Атанасію, що нині поселився там, де світить сонце невечірнє, і благодаттю Святого Духа став сином дня. Тому-то, чесно звершуючи святу твою і світлосяйну пам'ять, з любов'ю тебе прославляємо, завжди пам'ятний".
Святителя Кирила Олександрійського Святитель Кирило, архиєпископ Олександрійський, видатний борець за православ'я і великий вчитель Церкви, походив із знатної і благочестивої християнської сім'ї. Він вивчив світські науки, у тому числі і філософію, але якнайбільше прагнув глибшого пізнання Святого Письма і істин християнської віри. В юності святий Кирило вступив у скит святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Теофіл (385 - 412) висвятив його на диякона, зарахував до клиру і, бачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді. По смерті Патріарха Теофіла святий Кирило одностайно був вибраний на патріарший престол Олександрійської Церкви і очолив боротьбу із єресю Новаціана, що розповсюдилася в Олександрії. Він вчив, що християни, які відпали під час гонінь від Церкви, не можуть бути знову нею прийняті. Помер святитель Кирило в 444 році, залишивши багато творів. Особливо слід відзначити Тлумачення на Євангелія від Луки, від Івана, Послання апостола Павла до Коринтян і Євреїв, а також апологію на захист християнства проти імператора Юліана Відступника (361 - 363). Величезне значення мають п'ять книг проти Несторія, праця про Пресвяту Трійцю, під назвою "Скарб", написана проти Арія і Евномія, і два догматичні твори про Пресвяту Трійцю, у яких подано точний виклад вчення Церкви про походження Святого Духа.
Батьків преп. Сергія Радонєжского